Гельсінська Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) 1973-1975 років
На той час Гельсінкська нарада 35 держав — 33 європейських і двох північноамериканських — розглядалась як щось надзвичайне. Насправді, вперше після другої світової війни мали зібратися за круглим столом учасники двох протилежних військово-політичних блоків, країн буржуазних і соціалістичних, великих і малих. Зібратись, аби вирішити питання міжнародної розрядки, співіснування двох протилежних соціально-економічних і політичних систем, забезпечення безпеки та співробітництва в Європі. Сам процес організації такої Наради, визначення питань, які мали вирішуватись, був нелегкою справою. Ще складнішою справою було остаточне узгодження проектів рішень Наради. Тим більше, що розуміння головних умов «європейської безпеки» — тобто того, чого хотіли головним чином домогтися протилежні блоки — було різним. Якщо для СРСР головним було домогтися визнання Заходом непорушності державних кордонів, які склалися в Європі після другої світової війни, то блок НАТО йшов на Нараду головним чином з метою ліквідації «залізної завіси» між Сходом і Заходом, змусити соціалістичний табір виконувати «права людини».
Отже, з 2листопада 1972р. до 8 червня 1973р. в Гельсінкі проходили консультації з організаційних питань, тобто вироблення положень про організацію роботи Наради, її порядок денний, час і місце проведення, процедуру й фінансування. Головні рекомендації консультацій зводились до того, що Нарада мала відбутись в Гельсінкі в період 1973— 1975 pp. в три етапи: 1-й, початковий, на рівні міністрів закордонних справ, який мав остаточно узгодити всі суттєві і організаційні моменти проведення Наради; ІІ-й, центральний, робочий етап, на якому експерти у складі профільних комісій і підкомісій під керівництвом Координаційного комітету (складався з представників міністрів закордонних справ) мали підготувати проект остаточних рішень Наради; і ІІІ-й, завершальний етап, самміт, на якому голови держав і урядів мали розглянути, обговорити і затвердити підготовлені проекти рішень.
Розпочалась Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) в Гельсінкі 3—7 липня 1973р. На її першому етапі міністри закордонних справ 35 держав (33 європейських та США і Канади) ухвалили заключні рекомендації відносно програми Наради, розроблені внаслідок попередніх багатосторонніх консультацій. На Нараді ряд держав представив свої проекти основ європейської безпеки і співробітництва. Більшість з них відповідали рекомендаціям Консультативного комітету, за якими мали працювати профільні комісії. Делегація СРСР передала на розгляд Наради проект генеральної декларації про основи європейської безпеки і принципи відносин між державами, в яких викладалось радянське бачення проблеми. З своїм баченням її виступили також Болгарія, Великобританія, Греція, Італія, Канада, НДР, Польща, Сан-Маріно, Туреччина, Угорщина, Чехословаччина, Франція, ФРН і Югославія. Хоча позиції держав відрізнялись одна від одної, на форумі підтримувався дух співробітництва і консенсусу, внаслідок чого створилась реальна основа для подальшої плідної роботи Наради.
Перед початком другого етапу Наради 29 серпня — 3 вересня 1973 р. було проведено засідання Координаційного комітету, який складався з глав делегацій держав-учасниць і мав на другому етапі вирішувати питання принципового значення в роботі профільних комісій.
Другий етап Наради розпочався в Женеві 18 вересня 1973р., і був самим важким. Проходив він з перервами майже два роки, до 19 липня 1975р. Робота йшла в трьох комісіях, кожна з яких мала свій чітко визначений профіль, який в дипломатичній практиці отримав назву «кошика». Перша комісія займалась питанням безпеки («перший кошик»). В її складі було дві підкомісії. Друга комісія («другий кошик») звертала увагу проблемі взаємовідносин, тобто в основному економічним питанням. Вона мала п’ять підкомісій. Третя комісія («третій кошик») звертала увагу гуманітарним питанням, в центрі яких стояли права людини. Вона мала чотири підкомісії.
» следующая страница »
1 ... 150 151 152 153 154 155156 157 158 159 160 ... 187