ла колись Росія — порти Порт-Артур та Дальній і Ки- тайсько—Чаньчуньську залізницю
.
В країнах, визволених від фашизму Червоною Армією — Польщі, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, Угорщині та НДР і в тих, де за підтримки СРСР перемогли ліві сили — в Югославії та Албанії; в Азії—в Північній Кореї був встановлений соціалістичний лад (КНДР); соціалізм переміг також в Китаї (КНР) та Північному В’єтнамі (ДРВ). СРСР також намагався отримати право користуватись іранською нафтою, вимагав від Туреччини повернення округів Карсу та Ордагану
і встановлення разом з Туреччиною радянського контролю над Чорноморськими протоками
, намагався допомагати комуністам в Греції захопити владу.
В 1950—1953 рр. була спроба збройним шляхом розповсюдити соціалістичний лад на Південну Корею (Корейська війна 1950—1953 рр.).
Отже, була створена «світова соціалістична система» — величезний геополітичний моноліт, який простягався від Центральної Європи (НДР), країн Східної та Південно-Східної Європи, через величезну радянську євроазійську територію, Китай, аж до майже південнішої точки Південно-Східної Азії (ДРВ).
В СРСР виношувалась ідея подальшого «наступу на капіталізм» (Сталін). Існувало дві точки зору на здійснення цього: «продовження великого альянсу» (Жданов-Вознесенський: підтримання певний час дружніх стосунків з західними союзниками аби з їх допомогою вийти з тяжкого післявоєнного становища) і «забезпечення гарантії безпеки» (Маленков-Бе- рія: створення для СРСР сприятливого, дружнього оточення» у вигляді соціалістичних держав). У зв’язку з рішучою поведінкою США та більшості інших
країн Заходу — початком «блокової політики», політики «стримування», СРСР вдався до методу «гарантії безпеки». Офіційним же курсом радянської зовнішньої політики проголошувалось «мирне співіснування». Воно набуло різних форм: від гострої конфронтації до пропозицій щоб СРСР вступив до НАТО, уклав договір «про дружбу» зі США і т.ін. Але справжня мета зовнішньої політики СРСР завжди (до «перестройки», з 1985 р.) зводилась до використання будь-яких можливостей для здійснення головної мети «безсмертного вчення марксизму-ленінізму» — просування соціалізму в межі «вільного світу» (капіталізму).
США, друга супердержава, яка прийняла такий статус після другої світової війни, головним завданням своєї зовнішньої політики вважала боротьбу проти «комуністичної загрози». Ця боротьба набувала різних форм і методів, які формулювались американськими урядами у вигляді доктрин
, але мета в них була одна — не дати Радянському Союзу і світовому комунізму здійснити мету «безсмертного вчення марксизму-ленінізму». І здійснюючи це, США всіляко посилювали свій гло- балізм, претензію на світову гегемонію.
США. 1945-1952. Політика стримування. Уряд президента Г. Трумена намагався поставити перепону поширенню соціалізму на інші країни світу. Практичні заходи: доктрина Трумена, закон про національну безпеку 1947 р., «план Маршалла», резолюція конгресу США № 239 («резолюція Ванденберга»), створення НАТО.
СРСР. 1947. «Доктрина Жданова». А. Жданов (вважався провідним ідеологом СРСР) в доповіді на засіданні в Польщі, де був створений Комінформ, оголосив, що світ розколовся на «два табори» — «імперіалістичний і антидемократичний» на чолі зі США і «антиімперіалістичний демократичний» на чолі з СРСР; перший — готує розв’язування нової світової війни, другий — відстоює мир.
США. 1953-1960. «Відкидання» або «масованоївідплати» доктрина. Уряд президента Д. Ейзенхауера вважав «стримування», яке здійснював уряд Трумена, не ефективним (адже «стримування» не завадило СРСР створити світову соціалістичну систему). Запроваджена Ейзен- хауером—Даллесом доктрина «відкидання» або «масованої відплати» передбачала у випадку комуністичної агресії давати відсіч не лише в місці її здійснення (як було, наприклад, в Кореї), а нанесення глобального удару по головних центрах СРСР. Державний секретар США Дж. Ф. Даллес оголосив політику «балансування на межі війни», яка передбачала залякування супротивника. Не дивлячись на смерть Сталіна (5 березня 1953 р.) і сподівання на зміни в зовнішній політиці СРСР (вони були розвіяні подіями в Польщі і Угорщині та кризовою ситуацією на Близькому Сході в 1956 р.) уряд Ейзенхауера фактично не відмовився від цієї доктрини. Проте поява в СРСР «засобів доставки» (балістичної міжконтинентальної ракети — 1957 р.) змусила уряд Ейзенхауера змінити провідну зовнішньополітичну доктрину США на доктрину «обмеженої війни». Смерть Даллеса (1959 р.) покінчила з політикою «балансування на межі війни».
» следующая страница »
1 ... 155 156 157 158 159 160161 162 163 164 165 ... 187