Міжнародні відносини 1945-1975 років

.

Президент Дж. Кеннеді (1961—1963 рр.) вирішив надати увагу південним сусідам. 13 березня 1961 р. було прийнято програма допомо­ги латиноамериканським країнам під назвою «Союз заради прогресу». Вона передбачала надання країнам Латинської Америки щорічної до­помоги з боку США на суму 2 млрд доларів протягом 10 років. Проте, ці гроші передбачались не стільки на соціально-економічний розви­ток країн, як офіційно проголошувалось, скільки на «мирне врегу­лювання революцій». Але більша частина громадськості латиноаме­риканських держав не лише не проявила великих симпатій до бага­того північного сусіда, а була прямо налаштована проти нього. Масові виступи громадськості наприкінці 50-х років привели до провалу планів Пентагону і реакційних кіл регіону встановити постійні зв’яз­ки між ОАД і НАТО. Були зірвані спроби військової верхівки країн Південної Америки за допомогою США створити Південноатлантич- ний пакт.

Американська допомога по лінії «Союзу заради прогресу» мала змінити негативне ставлення буржуазно-реформістських сил латино­американських країн до США, створити сприятливий грунт у відно­синах між США та цими країнами. Але той факт, що США традиційно підтримували в країнах Латинської Америки реакційні сили, дикта­торські режими, утискували південних сусідів в зовнішньоторговель­них відносинах, підтримало той негативний фон, який історично склався у відносинах між Північною і Південною Америками.

Мізерні наслідки для США від «Союзу заради прогресу», особли­во після загибелі президента Кеннеді, зменшили інтерес американсь­кої адміністрації до цієї акції, і вона заглохла

. Реакційні сили в регіоні використали цей провал для здійснення військових переворотів: такі відбулись в 1963 р. в Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Еквадорі; в 1964 р. — в Бразилії. США фактично підтримали ці акції, розраховуючи на допомогу диктаторських режимів цих країн у досяг­ненні того, що не було здійснено в межах «Союзу заради прогресу». У зв’язку з кризою у цьому зачинанні США посилили жорсткість курсу щодо латиноамериканських держав. Ті, в свою чергу, проявляли все більше самостійності і незалежності від північного сусіда, що наочно позначалось на голосуванні цих держав в ООН: почастішали випадки, коли латиноамериканські держави голосували проти позицій США.

Міжамериканські відносини (середина 60-х — середина 70-х років)

На відносини між США і країнами Латинської Америки чималий вплив мала американська війна у В’єтнамі. Тут вона позначилась дво­ма протилежними факторами: США в цей період намагались посили­ти доцентрові моменти в міжамериканських відносинах, в той час як їх невдачі і кінцева поразка в Індокитаї сприяли посиленню відцент­рових моментів у відносинах двох американських континентів.

Це позначилось в першу чергу на провалі США у спробах надати міжамериканському співробітництву в межах ОАД характеру політич­но-військової єдності. ОАД, яка за задумами США мала стати політич­но-військовою спільнотою американських держав для захисту від ко­муністичної загрози, стала рішуче відходити від цього напрямку у бік соціально-економічної інтеграції. Намагання США на Третій Надзви­чайній міжнародній конференції ОАД в Буенос-Айресі в 1967р. створити в системі ОАД на юридично оформленій основі міжамериканські збройні сили провалились. Статут ОАД був доповнений положенням про посилення соціально-економічної діяльності організації. Рефор­ма передбачала рівноправне економічне співробітництво, інтеграцію між країнами-членами, змінювалась дещо структура ОАД.

Звичайно, говорити після цього про рівноправні економічні відно­сини між латиноамериканськими країнами і США було не реально. Реалізувати ці положення статуту латиноамериканським країнам по­вністю не вдалося. Проте США змушені були переглянути свою відвер­то імперативну політику відносно південних сусідів.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 143 144 145 146 147 148149 150 151 152 153  ... 187