Макроекономіка

де І_ь-індекс Лернера;

Р_т-монопольна ціна;

МС-граничні витрати;

Е-еластичність попиту.

Чим вище цей показник, тим більша монопольна влада. Можливий також варіант, коли за несприятливої ринкової си­туації монополіст не зможе одержувати прибуток у короткий період. Утакому разі він спробує мінімізувати витрати. За правилом МС=МR випуск установиться на рівні, де крива граничних витрат (МС) пере­тинається з кривою граничного доходу (МR) —на графіку — 10 оди­ниць (рис 37).

Рис. 37

На кривій попиту ф) такий рівень відповідає ціні 4 дол. США за одиницю. Але середні загальні витрати десяти одиниць продукції дорівнюють 4,80 дол. США. Отже, за ціною у 4 дол. США моно­поліст втрачає 80 центів на кожній проданій одиниці. Загальні втра­ти показані заштрихованим прямокутником. Хоча монополіст і за­знає збитків, але будь-який інший рівень випуску може їх тільки збільшити. Зазначеної ж ціни цілком достатньо, щоб покрити середні змінні витрати (АУС), і поки ціна буде їх перевищувати, має сенс продовжувати бізнес. Але якщо крива попиту зрушиться вліво на­стільки, що опиниться нижче звід кривої середніх змінних витрат, монополіст зможе мінімізувати втрати, тільки закривши справу.

У довгостроковій перспективі, проте, на відміну від умов дос­коналої конкуренції, поведінка монополіста буде відзначатися зав­данням не допустити до сфери своєї діяльності конкурентів. Тому, маючи можливість маніпулювати цінами, він не тільки буде орієн­туватися на цілі максимізації прибутку чи мінімізації збитків, а й прагнути створити бар’єри для бажаючих проникнути у галузь. Фірма-монополіст може підтримувати ціни нижчі, що забезпечу­ють максимум прибутку. Поводячись так, фірма хоча й отримає при­буток менший максимально можливий, але він буде більший нор­мальний прибуток, до рівня якого звівся б дохід у разі вільного про­никнення на її ринок фірм-конкурентів.

Окрім того, монополіст може збільшувати свій прибуток, вда­ючись до методу цінової дискримінації. Він може продавати свою про­дукцію різним покупцям за різними цінами, з огляду на їхні купі­вельні можливості й еластичність попиту. Покупці поділяються на групи, кожна з яких готова платити свою ціну за продукт. У групах з низькоеластичним попитом ціна може бути вищою, а з високо-ела­стичним — нижчою. За допомогою такого сегментування встанов­люють ціни, що дають максимальний прибуток для кожної групи окремо, і збільшується загальний прибуток.

Компанія, яка продає електроенергію, може встановити вищу ціну за кіловат, що використовується для освітлення, та нижчу для готування їжі й опалення. Причина в тому, що попит на електро­енергію для освітлення низькоеластичний, бо щодо неї не існує ро­зумної альтернативи, а попит на енергію для кухні більш еластич­ний, бо її можна замінити газом. Схожа ситуація із промисловими споживачами електроенергії, що платять меншу ціну, оскільки в край­ньому разі можуть установити в себе автономні генератори на відміну від побутових споживачів, що позбавлені такої можливості та зму­шені погоджуватися на вищу ціну.

Можливість стійкого відхилення від ціни рівноваги, встановле­ної ринком, яка існує за умов монополії, значно послаблює здатність ринкового механізму виконувати свої регулювальні функції. По-пер­ше, покупці дістають найчастіше перекручену інформацію. Якщо монополіст установлює ціну на продукт, вищу від альтернативних витрат, це спонукає споживачів скорочувати їхні покупки і витрача­ти ресурси на пошуки замінника, навіть якщо використання даного продукту ефективніше.

По-друге, не може реалізуватися частина загального виграшу від обміну. При встановленні ринкової ціни рівноваги і споживач, і виробник виграють, бо один купує частину продукції за цінами, ниж­чими ніж ті, що він готовий заплатити, а інший продає за цінами вищими ніж ті, за які він готовий віддати свою продукцію. При ціні рівноваги 20 дол. США виграш споживача буде виражатися площею трикутника РР₀М, а виграш виробника—площею трикутника Р_:МР₀ (рис.38).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 44 45 46 47 48 4950 51 52 53 54  ... 85