Рис. 38 |
Якщо буде встановлена монополія, фірма, прагнучи максимі- зувати прибуток, шукатиме такий обсяг випуску, при якому граничні витрати зрівнялися б із граничним доходом (точка ^. Таким обсягом випуску будуть 120 одиниць, а ціна що відповідає попиту при даному обсязі — 28 дол. США. За таких умов виграш споживача скоротиться і виразиться площею трикутника Р2РРт, але все-таки буде мати місце. Виграш виробника зросте, оскільки він продаватиме продукцію за ціною, що значно перевищує граничні витрати, і досягне розмірів, які відображає площа заштрихованої фігури Р^Р^. Але як видно з графіка, частина виграшу споживача і виробника (трикутник NPmM) не реалізується. Ця мертва зона виникає через те, що монополія обмежує випуск продукції 120 одиницями. Не було б монополії, конкуренти збили б ціну й обсяг випуску збільшився б до 200 одиниць, що дало б змогу реалізувати потенційний виграш від обміну. Існування ж “мертвої зони” свідчить про відносну неефективність монополії.
Олігополія
Висновки щодо порівняльної ефективності двох розглянутих моделей ринкових структур не можуть бути повними і вірогідними оскільки, як уже зазначалося, вони відбивають економічну ситуацію лише в загальному вигляді, подаючи поведінку виробника в ідеальних умовах. Реальна економічна ситуація різноманітніша і породжує проміжні структури, що відхиляються в той чи інший бік від ідеальної моделі. Одна з них, що знаходиться ближче до монополії, але водночас включає суттєві елементи конкурентності — олігополія. Її основна риса — невелика кількість великих фірм, що домінують на ринку певного товару чи послуги. Їхнє пануюче положення стає можливим завдяки концентрації великої частки продукції, що поставляється на ринок.
Ступінь концентрації виражається показником відсоткової частки певної кількості найзначніших фірм у загальному обсязі продажів визначеного продукту чи послуги. Отже, чотири найбільші фірми США випускають на ринок 90% автомобільних моторів, 91% електроламп, 85% побутових холодильників, 72% літаків. Це — типові олігопольні структури. Причина їхнього утворення, насамперед, прагнення скористатися перевагами великомасштабного виробництва, які недоступні більшості підприємств. У деяких галузях і виробництвах мінімально ефективні розміри підприємства — точка, де крива загальних середніх витрат припиняє своє падіння та починає вирівнюватися — настільки великі, що доступні лише дуже небагатьом великим фірмам. Інша причина концентрації—бар’єри, які фірми збудовують на шляху тих, хто намагається проникнути на їх ринок. Такими бар’єрами можуть бути власність на невідтворні ресурси, патенти і ліцензії, необхідні для участі у виробництві певного продукту та ін. Домігшись переваг, великі фірми, що стали лідерами на ринку, витісняють чи поглинають численних суперників, після чого мають можливість контролювати ринок.
Показник коефіцієнту концентрації не враховує різницю між галузями за характером концентрації. В одній галузі, де чотири великих фірми забезпечують весь обсяг виробництва, одна фірма може випускати 70% продукції, а три інших — по 10%.У іншій галузі такі ж чотири фірми можуть розділити виробництво більш рівномірно, наприклад, по 20% кожна. Здолати цей недолік допомагає інший показник ступеню концентрації — індекс Херфендаля. Він обчислюється як сума квадратів відсоткових часток ринку кожної фірми, що продає на цьому ринку свою продукцію.
н = Р]2 + Р22 + ....Рп2,
де Н — індекс Херфендаля;
Р1, Р2 .... Рп — відсоткові частки ринку фірм-виробників.
Чим вищий ступінь концентрації, тим більший індекс Херфендаля, який досягає максимуму при чистій монополії — 10000 (1002).За допомогою індексу Херфендаля можна з’ясувати, яка з галузей з однаковим коефіцієнтом концентрації є більш монополізованою. Наприклад, ступінь концентрації у виробництві турбін і генераторів, у виробництві плоского скла в США однаковий — 80%, а індекси Херфендаля у першому—2162, у другому — 1968. Це означає що на ринку турбін одна фірма може більш відчутно впливати на ціну і якість продукції ніж інші.
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 85