Лозанська економічна школа - одна із течій математичного напряму маржиналізму і неокласичної теорії. Заснована в Лозанському університеті (Швейцарія) французьким маржиналістом Леоном Вальрасом (він же вважається і одним із засновників математичної школи політекономії, до якої відносять і вчення Лозанської школи) в другій половині XIX ст. Наступником Л. Вальраса став один із фундаторів неокласичної теорії, італійський економіст, теоретик Вільфредо Паретто.
Лондонська економічна школа - склалась у 80-х роках XIX ст. Ідейний засновник школи - видатний англійський економіст Вілям Дже- вонс, один із фундаторів маржиналізму. Серед сучасних представників найвідомішими стали Ф. Гайєк і Л. Роббінс.
Мальтузіанство - система поглядів на народонаселення, згідно з якою добробут нації визначається законами природи. Свою назву одержало від імені видатного англійського економіста Томаса Мальтуса, який сформулював відповідний закон народонаселення наприкінці
XVIII ст. Т. Мальтус опирався на закон спадної віддачі ресурсів і не враховував дії науково-технічного прогресу.
Маржиналізм - напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., який включав концепції Австрійської, математичної, Кембриджської і Американської шкіл в економічній теорії. Для нього було характерним застосування в економічному аналізі граничних (маржинальних) величин, принципів причинно-наслідкового (Австрійська школа) і функціонального (інші школи маржиналізму) аналізу, суб’ єктивний підхід до явищ і процесів економічного життя. У 90-х роках ХІХ ст. на ґрунті мар- жиналізму виник неокласичний напрям в економічній теорії - “економікс”.
Найвідомішими маржиналістами були К. Менгер, Е. фон Бем- Баверк, Ф. Візер, В. Джевонс, Л. Вальрас та ін.
Попередниками маржиналістських досліджень в 40-50-х роках
XIX ст. стали дослідники Й. Тюнен і Г. Госсен з Німеччини та А. Курно із Франції, які започаткували граничний аналіз в економічній теорії.
Марксистська політична економія - напрям економічної теорії, який виник в 40-50-х роках XIX ст. у вченні німецьких теоретиків К. Маркса і Ф. Енгельса. Вони на ґрунті економічного вчення А. Смі- та і Д. Рікардо про трудову природу вартості і уявлення соціалістів- утопістів створили концепцію загибелі капіталізму і переходу до більш справедливого ладу - комунізму. “Могильником” капіталізму при цьому вважався пролетаріат - клас найманих робітників, який мав антагоністичні суперечності з класом капіталістів - власником засобів виробництва. Згідно з марксистським законом капіталістичного нагромадження, під тиском зубожіння і всезростаючого безробіття, наймана робоча сили неминуче організується і здійснює переможну соціалістичну революцію. Капіталізм розглядається як закостеніла система, не здатна на реформування, тому приречена на саморуйнацію під тиском внутрішніх антагоністичних суперечностей.
Центральне місце в економічному вченні марксизму займає теорія додаткової вартості, яка ґрунтується на теорії трудової вартості. Додаткова вартість - неоплачена частина створеної найманою працею вартості, яка привласнюється капіталістами-експлуататорами; останні внаслідок конкуренції розподіляють її між собою у формі прибутку, процента і ренти. Всі марксистські економічні теорії - розподілу доходів, капіталу, грошей, відтворення, заробітної плати, прибутку, процента, ренти - розглядаються з точки зору існування додаткової вартості і експлуатації найманої праці.
Головний твір марксистської політичної економії - “Капітал” К. Маркса.
Марксистська політична економія наприкінці XIX ст. розмежувалась. Одні послідовники економічного вчення К. Маркса утворили течію соціал-реформізму (Е. Бернштейн та ін.), піддаючи перегляду його основні положення, відмовляючись від революційного переходу до соціалізму і вважаючи, що капіталізм можна перетворити в соціалізм шляхом реформ. Інші абсолютизували ідею К. Маркса про революційне повалення капіталізму, утворивши течію революційного марксизму (В. І. Ленін та ін.).
» следующая страница »
1 ... 68 69 70 71 72 7374 75 76 77 78 ... 100