Математична школа в економічній теорії' - одна із основних течій маржиналізму. Вона сформувалась у 80-х роках XIX ст. в теоріях Л. Вальраса, В. Джевонса і Ф. Еджуорта (Англія), В. Паретто (Італія). Їх об’єднувало широке застосування математичних методів в обґрунтуванні теорій граничної корисності і загальної економічної рівноваги. Для обґрунтування ординалістської (порядкової) версії граничної корисності економісти-математики запровадили в економічних дослідженнях криві байдужості і бюджетних обмежень (Еджуорт і Па- ретто). Згодом широке застосування одержали економічні індекси, розроблені представниками математичної школи.
Одним із відгалужень математичної школи стали Лозанська економічна школа Л. Вальраса і В. Паретто. Останній став одним із фундаторів неокласичної теорії, тому математична школа на сучасному етапі є однією із течій неокласичної теорії, причому течією дуже широкою.
Математична школа має багатьох послідовників, серед яких варто відзначити американців І. Фішера (розробив знамениті рівняння Фішера і індекс Фішера), Т. Купманса (нобелівський лауреат 1975 р.), шведів Г. Касселя і К. Вікселя, росіянина В. Канторовича (нобелівський лауреат 1975 р.).
Попередниками математичної школи ще в 40-50-х роках XIX ст. стали А. Курно і Г. Госсен з Німеччини.
Меркантилізм - перша в історії економічної думки економічна школа, яка виникла наприкінці XV ст. в Італії, Франції, Англії і Іспанії та існувала до XVIII ст. Меркантилістів об’єднували спільні уявлення про багатство, що ототожнювалось з металевими (золотими і срібними) грошима і джерелом якого вважався обмін товарів, насамперед - зовнішня торгівля та засіб нагромадження багатства - політика державного економічного протекціонізму.
Ранній меркантилізм або монетаризм (кінець XV-XVI ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу, а зрілий меркантилізм (XVII ст.) - на теорії торгового балансу. Найвідомішими меркантилістами були
В. Стаффорд, Г. Ск’яруффі, Маріана, Т. Мен, А. Монкретьєн, Ж. Коль- берт, А. Серра.
Неоінституціоналізм - різновид сучасного інституціоналізму, який досліджує вплив такого фактора, як трансакційні витрати (витрати на укладання угод) на економічний розвиток. Лідером неоін- ституціоналізму є американський дослідник Р. Коуз.
Неокейнсіанство - сучасна модифікація кейнсіанства, яка досліджує умови досягнення економічної рівноваги при стабільному економічному зростанні, опираючись на кейнсіанську методологію. Нео- кенсіанці доповнили вчення Дж. Кейнса теорією акселератора і моделями економічного зростання, дослідженням взаємозалежності інфляції, зайнятості і заробітної плати. Відомими представниками неокейнсіанства стали англійці Р. Гаррод, Д. Гікс (нобелівський лауреат 1972 р.), Н. Кал- дор, А. Філліпс, американці С. Гарріс, А. Хансен, О. Домар та ін.
Неокласична теорія - широка течія в економічній теорії, яка виникла на основі маржиналізму. Ґрунтується на уявленні, що конкурентний ринковий механізм здатен стихійно і об’єктивно, без помітного державного втручання, регулювати ринкову економіку, тобто сповідувати економічний лібералізм. Фундаторами неокласичної теорії вважаються А. Маршалл, Д. Кларк і В. Паретто. Зусиллями А. Маршалла неокласична теорія одержала нову назву - “економікс”, тим самим відмежувавшись від старої - “політичної економії”. Найбільш відомі сучасні представники неокласичного напряму - нобелівські лауреати М. Фрід- мен, Р. Солоу, Дж. Рід, Р. Лукас та ін., які розвивають концепції сучасного монетаризму, природного рівня зайнятості і продовжують традиції неокласичної теорії.
Неокласичний синтез - сучасна економічна концепція, яка намагається сполучити неокласичну теорію і кейнсіанство. Неокласичний синтез - концепція загальної економічної рівноваги, яку запропонував американський теоретик, нобелівський лауреат П.-Е. Самуельсон. Він виходив з того, що неокласична теорія є окремим випадком кейнсі- анської теорії за умов повної зайнятості. Однак альтернативність кейн- сіанської і неокласичної теорій не дозволила створити задовільну концепцію їх “синтезу”.
» следующая страница »
1 ... 69 70 71 72 73 7475 76 77 78 79 ... 100