1. Основні течії, напрями і школи економічної теорії
Австрійська (Віденська) економічна школа - один із перших напрямків маржиналізму. Як течія економічної думки сформувалась у 70-80-х роках XIX ст. Її засновником став професор Віденського університету Карл Менгер, а найвідомішими наступниками і продовжувачами - професори цього ж університету Ейген фон Бем-Баверк і Фрідріх фон Візер. Із теоретичної спадщини Австрійської (Віденської) школи найбільше значення має теорія граничної корисності благ, яка визначає цінність блага його суб’єктивною граничною корисністю для ізольованого господарського суб’єкта. При цьому досліджуються при- чинно-наслідкові зв’ язки ринкової економіки.
Ця теорія користувалась широкою популярністю в кінці XIX і на початку XX ст., але потім відійшла в тінь теоретичних розробок інших течій маржиналізму і неокласичної теорії.
Австромарксизм - одна із течій соціал-реформізму, яка виникла на рубежі XIX-XX ст. Найбільш відомі представники - Отто Бауер, Рудольф Гільфердинг, Карл Реннер. Вони обґрунтували теорії імперіалізму, “культурно-національної автономії”, “мирного вростання капіталізму в соціалізм”.
Американська школа граничної продуктивності - одна із основних течій маржиналізму, яка сформувалась наприкінці XIX ст. Повна розробка її концепції пов’язана з іменем Джона Бейтса Кларка, який сформулював теорію граничної продуктивності факторів виробництва, закон спадної продуктивності, вчення про статику і динаміку економічної системи. Концепція американської економічної школи стала однією із основоположних у формуванні неокласичної теорії.
Гарвардська економічна школа - одна із течій інституціоналізму, яка виникла після Першої світової війни в Гарвардському університеті (США). Засновник і лідер школи - Веслі Мітчелл. Школа вивчала природу економічного циклу і проблеми прогнозування господарської кон’ юнктури із застосуванням методів статистичного і математичного аналізу (так званий “гарвардський барометр”). Хоча дослідження школи і не виявили закономірностей циклічного розвитку та його причин, вони лягли в основу розвитку економетрики - нового напрямку економічного аналізу.
Економічний дирижизм - течія економічної думки, яка обґрунтовує необхідність державного втручання в економічні процеси з метою їх регулювання. До неї відносять вчення французьких ди- рижистів (Б. Жуневель, Ф. Перру, Г. Пігу та ін.), кейнсіанство та його
сучасні варіанти, вчення Шведської (Стокгольмської) економічної школи (Г. Мюрдаль, E. Ліндаль, Б. Олін та ін.), сучасний інституціоналізм.
Економічний лібералізм - течія економічної думки, яка заперечує необхідність масштабного державного втручання в економічні процеси. Її представники вважають природною систему вільного підприємництва, а головним регулятором економічного життя - об’ єк- тивний ринковий механізм. Принципи економічного лібералізму сповідували класична політична економія, різні школи маржиналізму, а сьогодні на них ґрунтуються неокласична теорія, неолібералізм, сучасний монетаризм.
Інституціоналізм - течія економічної думки, яка сформувалась на рубежі XIX-XX ст. в США. Вона ґрунтується на позаекономічному тлумаченні суті рушійних сил економічного розвитку.
Фундатором раннього інституціоналізму став Торстейн Веблен, який заснував соціально-біопсихологічний напрям, а найвідомі- шими послідовниками були Джон Коммонс (засновник соціально-правового напряму) і Веслі Мітчелл (засновник емперіко-статистичного напряму), а також англійський економіст Джон Гобсон. Т. Веблен вважав основою економічного розвитку психологію і біологію, Дж. Ком- монс - психологію і право, В. Мітчелл - сім’ ю, трудові колективи, професійні спілки підприємців і державу. Ці та інші чинники були названі інституціями.
Сучасний інституціоналізм зосереджується на таких головних чинниках економічного аналізу, як конкуренція і монополія, науково-технічний прогрес і державне регулювання. Найбільш відомі течії сучасного інституціоналізму: економічного розвитку і ефективної конкуренції (Й.-А. Шумпетер), монополістичної конкуренції (Е.Чемберлін), олігополії (Дж. Кларк і E. Чемберлін), недосконалої конкуренції (Дж. Ро- бінсон), трансформації капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз, С. Чейз, Дж. Кларк), індустріального та постіндустріального суспільства (Р. Арон, Дж. Гелбрейт, Р. Тіболд, А. Тофлер та ін.), стадій економічного розвитку (В.-В. Ростоу), врівноважуючої сили (Дж. Гелбрейт), конвергенції двох систем (П. Со- рокін, Я. Тінберген, Дж. Гелбрейт).
» следующая страница »
1 ... 65 66 67 68 69 7071 72 73 74 75 ... 100