Історія економічних учень

1. Основні течії, напрями і школи економічної теорії

Австрійська (Віденська) економічна школа - один із пер­ших напрямків маржиналізму. Як течія економічної думки сформува­лась у 70-80-х роках XIX ст. Її засновником став професор Віденського університету Карл Менгер, а найвідомішими наступниками і продов­жувачами - професори цього ж університету Ейген фон Бем-Баверк і Фрідріх фон Візер. Із теоретичної спадщини Австрійської (Віденської) школи найбільше значення має теорія граничної корисності благ, яка визначає цінність блага його суб’єктивною граничною корисністю для ізольованого господарського суб’єкта. При цьому досліджуються при- чинно-наслідкові зв’ язки ринкової економіки.

Ця теорія користувалась широкою популярністю в кінці XIX і на початку XX ст., але потім відійшла в тінь теоретичних розробок інших течій маржиналізму і неокласичної теорії.

Австромарксизм - одна із течій соціал-реформізму, яка ви­никла на рубежі XIX-XX ст. Найбільш відомі представники - Отто Бауер, Рудольф Гільфердинг, Карл Реннер. Вони обґрунтували теорії імперіалізму, “культурно-національної автономії”, “мирного вростання капіталізму в соціалізм”.

Американська школа граничної продуктивності - одна із основних течій маржиналізму, яка сформувалась наприкінці XIX ст. Повна розробка її концепції пов’язана з іменем Джона Бейтса Кларка, який сформулював теорію граничної продуктивності факторів вироб­ництва, закон спадної продуктивності, вчення про статику і динаміку економічної системи. Концепція американської економічної школи стала однією із основоположних у формуванні неокласичної теорії.

Гарвардська економічна школа - одна із течій інституціона­лізму, яка виникла після Першої світової війни в Гарвардському уні­верситеті (США). Засновник і лідер школи - Веслі Мітчелл. Школа вивчала природу економічного циклу і проблеми прогнозування гос­подарської кон’ юнктури із застосуванням методів статистичного і ма­тематичного аналізу (так званий “гарвардський барометр”). Хоча до­слідження школи і не виявили закономірностей циклічного розвитку та його причин, вони лягли в основу розвитку економетрики - нового напрямку економічного аналізу.

Економічний дирижизм - течія економічної думки, яка об­ґрунтовує необхідність державного втручання в економічні процеси з метою їх регулювання. До неї відносять вчення французьких ди- рижистів (Б. Жуневель, Ф. Перру, Г. Пігу та ін.), кейнсіанство та його

сучасні варіанти, вчення Шведської (Стокгольмської) економічної школи (Г. Мюрдаль, E. Ліндаль, Б. Олін та ін.), сучасний інституціоналізм.

Економічний лібералізм - течія економічної думки, яка запе­речує необхідність масштабного державного втручання в економічні процеси. Її представники вважають природною систему вільного під­приємництва, а головним регулятором економічного життя - об’ єк- тивний ринковий механізм. Принципи економічного лібералізму спо­відували класична політична економія, різні школи маржиналізму, а сьогодні на них ґрунтуються неокласична теорія, неолібералізм, сучас­ний монетаризм.

Інституціоналізм - течія економічної думки, яка сформува­лась на рубежі XIX-XX ст. в США. Вона ґрунтується на позаекономіч­ному тлумаченні суті рушійних сил економічного розвитку.

Фундатором раннього інституціоналізму став Торстейн Веб­лен, який заснував соціально-біопсихологічний напрям, а найвідомі- шими послідовниками були Джон Коммонс (засновник соціально-пра­вового напряму) і Веслі Мітчелл (засновник емперіко-статистичного напряму), а також англійський економіст Джон Гобсон. Т. Веблен вва­жав основою економічного розвитку психологію і біологію, Дж. Ком- монс - психологію і право, В. Мітчелл - сім’ ю, трудові колективи, професійні спілки підприємців і державу. Ці та інші чинники були на­звані інституціями.

Сучасний інституціоналізм зосереджується на таких голов­них чинниках економічного аналізу, як конкуренція і монополія, нау­ково-технічний прогрес і державне регулювання. Найбільш відомі течії сучасного інституціоналізму: економічного розвитку і ефективної кон­куренції (Й.-А. Шумпетер), монополістичної конкуренції (Е.Чемберлін), олігополії (Дж. Кларк і E. Чемберлін), недосконалої конкуренції (Дж. Ро- бінсон), трансформації капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз, С. Чейз, Дж. Кларк), індустріального та постіндустріального суспільства (Р. Арон, Дж. Гелбрейт, Р. Тіболд, А. Тофлер та ін.), стадій економічного розвитку (В.-В. Ростоу), врівноважуючої сили (Дж. Гелбрейт), конвергенції двох систем (П. Со- рокін, Я. Тінберген, Дж. Гелбрейт).

 

« Содержание


 ...  70  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я