Економічна теорія

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язків у сфері міжнародної спеціалі­зації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими краї­нами стають субрегіональні угруповання — єврорегіони “Карпати” та “Буг”. Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справляти спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорно­морське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.

По-перше, ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним нау­ково-технічним потенціалом має перспективу стати і ключовим місцем торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється трансрегіо- нальне інтеграційне угруповання.

По-друге, це перше велике інтеграційне угруповання країн постконфрон- таційного етапу розвитку світової економіки, яке може поєднати держави, що до останнього часу розвивалися, маючи різні політичні та економічні установки.

По-третє, до ЧЕС Увійшли новоутворені незалежні країни—колишні рес­публіки СРСР, які вперше роблять спробу інтегруватися на певній органі­заційній основі без явного домінування Росії, на відміну, наприклад, від Еко­номічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС і Росії (“старшого брата”) , і держав—колишніх республік СРСР (“менших братів і сестер”) надає характерного колориту взаємовідносинам країн-учасниць.

ЧЕС лише в одному (якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграції країн) відповідає інтеграційним критеріям: це є інтеграція на регіо-

460

нальній основі з таким об’єднуючим фактором, як Чорне море. Загалом ЧЕС, на нашу думку, можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори—від політичної нестабільності країн-учасниць, їх економічної та інфраструктурної несумісності до яскравих соціально-культур­них відмінностей, глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і все­редині деяких із них. І якщо загальну політичну стабілізацію можна розглядати як справу часу, а інфраструктурної сумісності можна досягти узгодженням дій на перших етапах інтеграції в ЧЕС, то узгодити інтереси країн-учасниць; що зумов­лені насамперед загальним станом їх економік, буде досить важко.

У довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інсти­туту світової економіки та міжнародних відносин НДН України під керівницт­вом В.Сіденка обгрунтовано сформулювала основні завдання зовнішньоеко­номічної політики України щодо ЄС та країн—членів цієї організації:

•     якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС та його країнами-члена- ми загальних принципів торговельно-економічного співробітництва, викладе­них в Гельсінському Заключному акті Наради з питань безпеки та співробіт­ництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової Європи, документах Мад­ридської та Віденської нарад НБСЄ, Боннської конференції НБСЕ з економічного співробітництва, Гельсінському документі НБСЄ “Виклик змін”, Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції (квітень, 1993 р.), а також зафіксованих в Угоді про партнерство і співробіт­ництво між європейськими співтовариствами та їх державами—членами і Ук­раїною від 14 червня 1994 р., тимчасовій угоді про торгівлю, та питання, пов’я­зані з торгівлею, між ЄС і Україною від 1 червня 1995 р.;

•     своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, не­обхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торгівлі;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 354 355 356 357 358 359360 361 362 363 364  ... 384