458
• переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;
• нераціональність товарної структури імпорту;
• деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної залежності від окремих країн;
• вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.
На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:
• неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі;
• велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов’язана з експортно- імпортною діяльністю останніх років;
• відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного валютного контролю;
• недієва система митного контролю;
• неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами ближнього зарубіжжя, і насамперед з Росією;
• нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічноїдіяльності, у тому числі інформаційної;
• кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Відсутність стратегічних орієнтирів, втрата державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів; невиправданої конкуренції між українськими учасниками ЗЕД; демпінгової торгівлі.
Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції окремої уваги заслуговують також ті, що впливають на умови міжнародної міграції робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.
Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.
Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різно- спрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого “позаінтеграційного” розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.
У перспективі на найближчих 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які 1993р. підписали угоду
459
про створення Економічного союзу (Україна є його асоційованим членом) . Головними цілями Економічного союзу визначено: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб’єктів; реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі; митного та платіжного союзів. З 1994р. діє Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого ввійшли віце-прем’єри країн-учасниць. Робочим органом МЕК є Колегія з уповноваженими представниками від кожної країни. Найбільша інтеграційна динаміка притаманна взаємовідносинам Росії, Білорусі і Казахстану (договір 1994—1995 рр. про вільну торгівлю і митний союз) з підключенням Туркменистану та Узбекистану.
» следующая страница »
1 ... 353 354 355 356 357 358359 360 361 362 363 ... 384