В усіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади. Створюють спеціальні державні структури, які виконують масштабну роботу щодо:
IV. Розробки законодавства та підзаконних актів стосовно функціонування ринку цінних паперів і контролю за їх виконанням;
V. Видачі великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів;
VI. Організації реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку;
VII. Забезпечення відкритості інформації про емітентів;
VIII. Захисту інтересів великої кількості інвесторів тощо.
Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги,
має винятково складну і суперечливу структуру державних органів, які здійснюють його регулювання. Ця складність пов’язана , по-перше, з тим, що в Україні 412
формується змішана (банківська та небанківська) модель ринку, і тому в ролі регулюючих організацій поряд з небанківськими державними органами виступає Національний банк. А по-друге, особливістю українського фондового ринку є те, що першопричиною його формування була необхідність обслуговування масштабних процесів приватизації, в ході якої численні державні підприємства перетворюються в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первісне розміщення акцій приватизованих підприємств. Усе це вимагає активного втручання в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України. Тому зараз згідно з чинним законодавством функції державного регулювання фондового ринку розподілені між різними міністерствами та відомствами.
Становлення фондового ринку в Україні повинно розглядатись у контексті із загальним процесом соціально-економічних та політичних реформ, які на сьогодні тривають. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996р.”
фондовий ринок розглядається як важливий механізм підтримання сприятливого інвестиційного клімату та інтегрування українських фондових інструментів у міжнародні фондові ринки. Тобто питання полягає не в тому, чи повинна держава проводити активну політику щодо забезпечення розвитку фондового ринку, а в тому, як це робити, які заходи і в якій послідовності необхідно здійснювати для реалізації цієї політики.
Безперечно, що на ефективності цієї політики значною мірою позначаються методи та форми регулювання фондового ринку, які застосовуються державою. У розвиток українського фондового ринку вже закладено значне підгрунтя; за цілим рядом ознак, зокрема, за моделями функціонування та регулювання він наближається до розвинутих фондових ринків світу. За всієї суперечливості оцінок результатів приватизації в Україні є очевидним те, що вона (приватизація) привела до створення такої структури власності на фінансові активи, яка нагадує собою структуру акціонерного капіталу в економічно розвинутих країнах.
Досліджуючи процес формування єдиної державної політики на фондовому ринку в Україні протягом 1991-1999 рр., українські автори виділяють
ряд основоположних принципів, на яких започатковується ця політика. Найголовнішим з них є принцип першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України,
який випливає із загальної універсальної регулюючої функції держави щодо захисту прав, інтересів громадян та учасників ринку і базується на необхідності забезпечити відтворювальні процеси в економіці країни.
» следующая страница »
1 ... 317 318 319 320 321 322323 324 325 326 327 ... 384