Економічна теорія

 2. Система регулювання фондового ринку України

Становлення ринку цінних паперів України, створення його інфраструк­тури потребують формування ефективної системи регулювання ринку та конт­ролю за процесами, що відбуваються в ньому. Це обумовлено багатьма факто­рами: значною складністю структури ринку, у функціонуванні якого бере участь велика кількість професійних та непрофесійних учасників; можливістю різких коливань цін на ринку, що призводить до змін у фінансовому становищі 410

суб’єктів ринку і може викликати значні фінансові потоки; конфіденційним характером значної частини інформації щодо цінних паперів і залежністю ре­зультатів діяльності на ринку від володіння нею. Ці особливості фондового ринку створюють потенційні умови для зловживань, які зменшують довіру інве­сторів до ринку і можуть призводити до падіння його ефективності.

Регулювання ринку цінних паперів переслідує мету впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів, тобто встановлення і підтримку чесних правил гри між його профес­ійними учасниками.

Світовий досвід доводить переваги існування дворівневої системи регу­лювання фондового ринку, яка поділяється на державне регулювання і саморе­гулювання. Ця система включає в себе органи, які регулюють ринок, законо­давчі та підзаконні акти, етику фондового ринку, традиції та звичаї. Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі регулюван­ня.

Таким чином, український ринок цінних паперів почав формуватися, коли в світі вже склалися і були відомі основні його моделі. Розробка концепції роз­витку фондового ринку в Україні (схвалена постановою Верховної Ради Украї­ни від 22 вересня 1995 р.) велася як на державному рівні, так і на рівні саморе­гульованих організацій, при цьому враховувались не тільки досвід законодав­ства інших країн, а й історико-національна специфіка нашої країни.

Регулювання фондового ринку повинно забезпечити його цілісність шля­хом створення єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фон­дової біржі, систем Національного депозитарію і клірингу по цінних паперах. Але на сьогодні в Україні ще не вдалося створити єдину систему котирування цінних паперів, оскільки торги відбуваються на різних функціонуючих біржах і в позабіржовому обороті. Національний депозитарій ще тільки починає фор­муватися. І тільки передбачається, що розрахунковим банком у системі депо­зитарію має бути Національний банк, а іншими учасниками—локальні депо­зитарії банків, що вповноважені НБУ, незалежні реєстратори та регіональні центри сертифікаційних аукціонів.

Зараз в Україні складається дворівнева система регулювання фондового ринку, але пріоритет належить державі, а не саморегульованим організаціям професійних учасників ринку. Цьому є пояснення:

I.          Цей ринок повинен бути масштабним, а тому висуває високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, через ці обставини тільки зусилля держави можуть надати йому цивілізованої форми;

II.       Цей ринок є ризикованим у фінансовому плані для безпеки країни і тому вона повинна контролювати його функціонування, особливо зараз, коли ринок ще тільки розбудовується, не існує історичних традицій його функціо­нування, а в державі вкрай нестабільна економічна ситуація;

III.      У країні на цей час ще не має впливових СРО професійних учасників ринку, які могли б взяти на себе основні повноваження щодо регулювання рин­ку.

За 90-ті роки в Україні здійснені значні кроки в напрямку створення необ­хідної правової бази ринку цінних паперів. Оцінка її стану представлена на рис.

12.

Рис.12. Оцінка стану правової бази

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 316 317 318 319 320 321322 323 324 325 326  ... 384