У ринкових умовах підприємство може здійснювати залучення капіталу для фінансування інвестиційних проектів різноманітними методами. До них, зокрема, відносяться такі:
– факторинг – фінансування діяльності підприємства під рахунки його дебіторів;
– форфейтинг – форма кредитування експортера через придбання банком або іншою фінансово-кредитною організацією його боргових зобов’язань векселів) без права їх регресу на продавця;
– франчайзинг – передача однією фірмою іншій франшизи, тобто ліцензії на право реалізації продукції, робіт чи послуг, або ж на здійснення певного виду підприємницької діяльності з використанням товарного знаку франшизодавця і з суворим дотриманням вимог технології, якості та ін.
Серед напрямків фінансування інвестиційного проекту слід виділити проектне фінансування. Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, банків та страхових компаній. Банк та інші учасники проекту розподіляють між собою відповідальність за реалізацію проекту, що підтверджується часткою інвестиційного ризику, яку бере на себе та чи інша сторона. У зв’язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування: без регресу на позичальника; з частковим регресом на позичальника; з повним регресом на позичальника; на консорційних засадах.
Регрес – це право кредитора пред’являти зворотні фінансові вимоги до позичальника. Фінансування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, що можна пояснити його широким розповсюдженням. Фінансування з повним регресом на позичальника передбачає покладання ризиків лише на позичальника. Фінансування на консорційних засадах припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах.
Успішність реалізації інвестиційного проекту залежить також від структури інвестиційного капіталу. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власних і позикових джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу і фінансової стійкості. Для оптимізації структури джерел фінансування використовується показник фінансового левериджу (фінансового важеля). Цей показник вимірює ефект, який полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу, за допомогою збільшення частки позикового капіталу в його загальній сумі, і визначається таким чином:
(10.6)
де ФВ – фінансовий важіль, %; СЗВв – середньозважена величина власного капіталу, %; СЗВп – середньозважена величина позикового капіталу, %; ПК – сума або питома вага позикового капіталу; ВК – сума або питома вага власного капіталу.
Чим більше значення фінансового левериджу, тим оптимальніша структура капіталу.
Вартість залучення капіталу підприємством відображається також показником середньозваженої вартості капіталу:
, (10.7)
де Wi – вартість капіталу, залученого з i-го джерела; Сi – питома вага і-го джерела в загальному обсязі інвестицій; п – число джерел, які використовуються для фінансування інвестицій.
Середньозважена вартість капіталу може бути використана як дисконтна ставка для дисконтування грошових потоків при визначенні показника чистої теперішньої вартості проекту, для співставлення з величиною внутрішньої норми дохідності проекту IRR. При цьому якщо ІRR буде вище середньозваженої величини, то проект може бути прийнятий. Загалом, якщо інвестиційний проект забезпечує доходи менші, ніж вартість капіталу, то проект є економічно недоцільним.
Іншим показником, що використовується при оптимізації структури фінансових ресурсів, є міра впливу фінансового левериджу на чистий прибуток МФЛ:
» следующая страница »
1 ... 20 21 22 23 24 2526 27 28 29 30 ... 43