Аристотель у загальних рисах заклав фундамент емпірично-наукового підходу до вивчення держави і права. Він розробив патріархальну теорію держави. Вперше окреслив у моральній філософії особливу сферу — політику, розглядаючи її як науку про вище благо людини і держави. Розвинув доктрину природного права з урахуванням рівності і диференціації у відносинах між людьми, свободи й необхідності, належного і допустимого. Створив власну конструкцію правового регулювання, за якою майнові, трудові, приватні, сімейні відносини держава регулює за допомогою зрівняльного права, а відносини між суспільством і людиною, державою і громадянином — за допомогою розподільного права. Цією конструкцією теоретично він заклав фундамент для поділу права на публічне і приватне, що знайшло своє практичне застосування у правовій практиці Стародавнього Риму.
3аслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягає в наданні ним ідеї природного права такого тлумачення, яке поширилось у Західній Європі і стало вагомим здобутком державно-правової думки людства аж до XX ст. Включно. Згідно із вченням Цицерона природне право виникло раніше (історично і логічно), ніж держава, і позитивний закон і є вищим істинним законом справедливості. Власне Цицерон в систематизованому вигляді започаткував природно-правову традицію в історії розвитку вчень про державу і право.
Починаючи з перших кодифікацій римських імператорів, які проводилися з метою удосконалення існуючого на той час правового матеріалу в одному правовому акті — Кодексі, право поступово звелось до команди правителя, бажання якого набирало сили закону (quod principi placuit, legis habet vigorem — воля правителя набуває сили закону). Така тенденція остаточно оформилась у теорії римського юриста Ульпіана, і саме нею започатковано традицію юридичного позитивізму в історії вчень про державу і право. Теорію римських юристів про поділ правової дійсності на право приватне і право публічне було визнано в середні віки тими країнами, що запозичили римське право, і укоренилася вона в європейському праві нового часу, а характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні римськими юристами держави як публічно-правової спільноти. Значним досягненням давньоримської думки було також створення самостійної науки — юриспруденції.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 215