Fасіо и fасіаs — "роблю, щоб ти зробив" — послуга за послугу.
Отже, як бачимо, за часів імперії майже всі угоди (не злочинні, реальні) дістали правового захисту. Це був крок уперед на шляху до здійснення засади: "Договір треба виконувати".
У галузі зобов'язань із деліктів серйозних змін не сталося. З'явились ще дві нові підстави виникнення зобов'язань — зобов'язання ніби з контрактів (guаsі ех соптасш) та зобов'язання ніби з деліктів (guаsі ех dеlісtо).
До перших належали:
1) ведення чужих справ без доручення і навіть без відома господаря (неодмінна потреба ремонту будинку за відсутності господаря; порятунок його майна під час пожежі; сплата боргу за боржника без його прохання та ін.). У результаті здійснення подібних справ між господарем і особою, котра це зробила, виникали взаємні зобов'язання;
2) безпідставне збагачення (наприклад, платіж неіснуючого боргу, позика в неповнолітнього, передання речі за певну майбутню дію чи подію, яка, однак, не сталася). У такому разі потерпілому надавався позов про повернення його речей чи грошей.
До зобов'язань ніби з деліктів належали такі, що виникли з протиправних дій, які не підпадали під категорію деліктів, це:
1) Відповідальність власника будинку за те, що біля будинку щось поставлено або підвішено так, що воно може впасти і завдати шкоди іншим;
2) Відповідальність власника будинку за те, що з його вікон щось викинуто або вилито на вулицю;
3) Відповідальність судді за ухвалу незаконного рішення або його неявку без поважних причин на розгляд справи.
Відбуваються зміни у спадковому праві. Не змінюючи співвідношення основних видів спадкування (якщо був заповіт, то спадкування за законом не виконувалось), законодавці розширюють коло спадкоємців за законом, причому за рахунок насамперед кровних родичів — когнатів. Окрім цього, спостерігається певне обмеження свободи заповітів на користь близьких кровних родичів. Вводиться в практику поняття обов'язкових законних спадкоємців — дітей, батьків, подружжя, які, незважаючи на існування заповіту, мають право на певну частку майна померлого.
У період пізньої імперії кровне споріднення остаточно визнається основною ознакою при спадкуванні, повністю витіснивши агнатичне. Встановлено черговість (класи) кровних родичів, котрі спадкують майно померлого, якщо немає заповіту (але завжди кожний наступний клас має право на спадок тільки в разі відсутності або відмови від спадкування попереднього): 1) нисхідні родичі (діти без урахування статі та віку, онуки); 2) висхідні родичі (батько, мати, дід, баба), а також повнорідні брати і сестри; 3) не- повнорідні брати і сестри; 4) всі інші кровні родичі.
Той, хто перебував у подружжі, мав право спадкувати тільки тоді, коли не було спадкоємців основних чотирьох класів або в разі їх відмови від спадку, оскільки вважалось, що він повинен був мати особисте майно чи придане. Якщо ж цього не було, то для нього встановлювали так звану обов'язкову частку в розмірі четвертини спадщини.
Кримінальне право. У період імперії значною мірою зберігалося і діяло республіканське кримінальне законодавство, яке доповнювалося численними імператорськими конституціями. Коментуючи це законодавство і в багатьох випадках коригуючи судову практику, юристи впливали на зміст подальших нормативних актів.
Наприклад, у період республіки злочинними вважалися тільки навмисні дії, а необережність здебільшого не каралася. Відсутність наміру ^оіш) перетворювала суспільно небезпечні дії у звичайну випадковість (саsus). Однак за часів імперії юристи, дотримуючись практики договірних відносин, де безвідповідальне виконання своїх зобов'язань мало велике значення для наслідків, звернули увагу на злочини, вчинені з необережності. В результаті в імператорських конституціях і за них було встановлено відповідальність, щоправда, меншу, ніж за навмисні. Отже, за злочини і проступки почали карати, беручи до уваги ступінь вини.
» следующая страница »
1 ... 184 185 186 187 188 189190 191 192 193 194 ... 215