У республіканському законодавстві посягання на злочин не відрізняли від скоєння злочину і карали однаково. Юристи імператорського періоду почали розрізняти приготування і посягання на злочин від скоєного злочину, і покарання за це були різні, а іноді у першому випадку взагалі звільняли від покарання.
Оскільки підставою для кримінальної відповідальності стало вважатися навмисне чи необережне діяння, виникло й поняття осудності. Неосудними, тобто такими, хто звільнявся від кримінальної відповідальності, були малолітні та психічнохворі.
У період імперії розширилась система складів злочинів, що пояснюється подальшим загостренням соціальних суперечностей. Зазначимо, що в римському кримінальному праві, на відміну від цивільного, численні теоретичні питання ще не були розроблені. Не існувало навіть чіткого визначення самого поняття злочину, не чітко розмежовувались види і склади окремих злочинів. Кримінальне законодавство тлумачилося по-різному, іноді ці тлумачення були суперечливими і такими, що прямо не ґрунтувалися на законі. Тому нерідко одна і та сама протиправна дія могла бути віднесена до різних груп злочинів.
За часів імператора Юстиніана нормативний матеріал, що стосувався злочинів і покарань, було зібрано в 47 і 48 книгах Дігест, хоча і в них правопорушення не були систематизовані за суттєвими, загальними ознаками. Проте в римському кримінальному праві імператорського періоду можна виділити такі види злочинів:
1. Злочини проти держави (вони значно розширені): державна зрада, збройний опір властям, самовільне ведення війни, підбурювання війська до бунту, підробка державних документів, убивство державного службовця тощо. Ці злочини карались смертю.
2. Написання і розповсюдження образливих стосовно імператора й існуючого ладу матеріалів. Каралися смертю.
3. Злочини проти релігії (тепер уже християнської): образа релігії, церкви, священиків, проповіді різних єресей, богохульство. Накладалися різні покарання, навіть смертний вирок.
4. Злочини проти порядку управління і правосуддя:
А) публічне насильство (будь-які дії проти порядку управління і громадського порядку, перешкоди у здійсненні правосуддя, підбурювання рабів до бунту, незаконне зберігання зброї тощо). Каралось смертю або іншими суворими покараннями;
Б) здобуття виборних посад недозволеними способами. Каралось великим штрафом або громадянським безчестям;
В) змова обвинувача з обвинуваченим. Обвинувач (державний), котрий злочинно зрадив свою справу, підлягав тому ж покаранню, яке загрожувало обвинуваченому;
Г) підробка або фальшивка (домовленість про те, щоб давати неправдиві свідчення, підкуп судді, підробка в рахунках і документах, привласнення чужого імені, зміна встановлених державою мір і ваги). Високопоставлених осіб карали засланням, усім іншим присуджували перебування на рудниках або розп'яття на хресті;
Д) хабарництво службових осіб. Покарання були такими ж.
5. Злочини проти власності:
А) крадіжка державного чи церковного майна (повішання або віддання на поталу диким звірам). За пом'якшуючих обставин або коли це скоєно у невеликих розмірах — заслання або тілесні кари чи штраф;
Б) крадіжка худоби (у великій кількості — смертна кара, меншій — копальні);
В) знищення або переміщення межових знаків (копальні, штраф або заслання);
Г) підпал (у містах — смертна кара; на селі — копальні або заслання).
6. Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи:
А) убивство, а також виготовлення і носіння приватними особами знарядь для вбивства, в тому числі отрути, наклепницькі обвинувачення в злочині, за який загрожує смертна кара (смертна кара або копальні чи тілесні покарання);
» следующая страница »
1 ... 185 186 187 188 189 190191 192 193 194 195 ... 215