Тілесні покарання широко застосовували як у найдавніші часи, так і пізніше, їх накладали за розпорядженням Народних зборів чи магістратів. Невипадково вищих магістратів супроводжували ліктори з пучками прутів. Переважно тілесні покарання полягали у побитті різками, батогами, але коли застосовувався таліон, то були й калічницькі кари — відрізання пальців, вух тощо.
Штрафи накладали магістрати без дотримання особливих формальностей. Таке право вони дістали з самого початку. Спершу штраф сплачували переважно худобою, його верхня межа була встановлена у 30 биків і дві вівці. З кінця V ст. До н. Е. Штрафи здебільшого стягують грішми з розрахунку вартості бика 100 асів, вівці — 10 асів. Магістрат не міг штрафувати на суму, яка перевищувала вартість половини майна винного. Якщо ж таке траплялося, то рішення магістрату можна було оскаржити до Народних зборів.
З поглибленням соціальної нерівності, загостренням класової боротьби суворішають і покарання. За найменші провини рабів жорстоко карають. Якщо раніше рабів карали їхні власники, то згодом їм допомагали магістрати, зокрема ті, котрі наглядали за порядком. Як зазначалося, наприклад, закон 10 р. Н. Е., згідно з яким за вбивство рабом свого пана карали смертю всіх рабів, які на той час перебували в будинку чи на подвір'ї (за винятком тих, хто протидіяв убивству з небезпекою для життя). Різні покарання за одні й ті самі злочини застосовували й щодо римлян і пере- гринів.
Водночас у другому періоді існування республіки спостерігається значний розвиток інститутів кримінального права (загальної його частини). Виникають поняття вини (сиіра), умислу і необережності ^оїш, таїш), випадковості (саsus). Різними у зв'язку з цим були і покарання. Щоправда, за часів Республіки спробу вчинити злочин ще не виокремлювали від здійснення його і за це карали так само, як і за сам злочин. Проте не карали злочинний намір, який не був реалізований, і за приготування до злочину.
Збереглися залишки самосуду — навіть у період пізньої Республіки допускалось безкарне убивство батьком заміжньої дочки та її коханця. Чоловік такого права не мав (хіба якщо коханець був особою "низького походження").
У цей період значно збільшилась кількість публічних злочинів, їх поділяли на чотири категорії: проти держави, проти релігії, проти моралі та проти приватних осіб.
Злочинами проти держави вважали, крім зради і збройного опору владі, образу величі римського народу, заподіяння шкоди державі, опір виконанню своїх функцій магістратами, застосування недозволених засобів під час виборчих кампаній, казнокрадство, підробку монет тощо.
Релігійними злочинами вважалися: образа богів, недотримання релігійних обрядів, святотатство та ін.
Злочинами проти моралі вважалися подружня зрада, статеві стосунки з незаміжньою жінкою, звідництво, кровозмішання, багатомужжя, гомосексуалізм.
До четвертої категорії — злочинів проти приватних осіб — належали вбивство, підпал, насильство, примусове перетворення в рабів вільних людей, неправдиві свідчення, захоплення чужих рабів, стягування за борги надмірних відсотків, крадіжку зі зломом уночі та ін.
До приватних злочинів належали крадіжка звичайна (без обтяжливих обставин), тілесні пошкодження, грабунки, образи, пошкодження чи знищення чужого майна.
Єдиного збірника законів чи кодексу, де були б систематизовані злочини і покарання, не існувало. Діяли різні закони, сена- тус-консульти, преторські едикти.
Судочинство. Щодо судочинства Стародавнього Риму можна виокремити три основних етапи.
На першому ще незміцніла державна влада не вважала за обов'язок розглядати спори, що виникали між громадянами, захищаючи їхні інтереси та права. Громадяни повинні були захищати самі себе. Проте швидко це стало вкладатися в чітко визначені правові форми, і відкрите самоуправство під страхом покарання було заборонено. На цьому етапі вже спостерігається відокремлення цивільних справ від кримінальних, хоча втручання державних властей в галузі цивільного права поширюється тільки на незначне коло справ.
» следующая страница »
1 ... 179 180 181 182 183 184185 186 187 188 189 ... 215