Лекція 26. Римське право в період імперії.
Суб'єкти права. Розширення кола юридичних осіб. Вплив віросповідання на обсяг право- і дієздатності. Речове право. Зобов'язальне право. Зміни у спадковому праві. Кримінальне право. Поняття осудності. Зміни у судочинстві
Суб'єкти права. В період імперії, коли політичні права римських громадян почали втрачати своє значення, виник процес загладжування правових відмінностей між населенням країни, зокрема римлянами та перегринами. Після видання едикту Каракал- ли (212 р.), згідно з яким все вільне населення Римської держави дістало права римського громадянства, основним поділом населення країни став поділ на вільних і рабів. Відпущення раба на волю перетворювало його в римського громадянина.
Водночас у римському суспільстві виникає нова категорія населення — не громадяни, але й не раби, права і дієздатність котрих були обмеженими, колони, кількість яких дедалі зростала. Впродовж тривалого часу вони вважалися вільними, проте вже з III ст. Почався процес їхнього закріпачення, а 332 р. Едиктом імператора Костянтина колонам заборонялося самовільно залишати господаря та землю, на якій вони працювали. Колони стали "рабами землі", яку дозволялося продавати лише разом з ними, а їх самих у разі втечі били батогами і в кайданах повертали до господарів. Отже, колони, котрі формально не були рабами і вважалися вільними, фактично займали проміжне становище між громадянами і рабами. Як зазначалося, вони мали обмежені право- і дієздатність: могли торгувати, набувати і продавати речі, що їм належали, тобто виступали суб'єктами права, проте без дозволу господаря не мали права набувати нерухомості. В суді від їхнього імені виступав господар.
Своєрідну категорію населення становили воїни. За часів імперії армія була вже постійною, професійною і однією з основної опори державної влади, а солдатська служба спадковою — діти ветеранів теж ставали воїнами. Ця категорія населення користувалася багатьма пільгами і привілеями, їхня служба високо оплачувалася. Проте в правовому відношенні воїни були обмежені — під час служби вони не могли вступати у шлюб, займатися торгівлею, промислами тощо.
Перетворення християнства в державну релігію призвело до того, що обсяг право- і дієздатності почав залежати від віросповідання. Зокрема, язичники та євреї не мали права обіймати державні та громадські посади. Іновірцям заборонялося мати рабів — християн, а євреям — брати шлюб з християнами. Відступників від християнської віри позбавляли права складати заповіти і діставати спадок, бути свідками в суді. Єретики, тобто ті, котрі не визнавали догматів релігії, рішень вселенських соборів, не мали права обіймати державні посади, діставати спадок, дарувати що-не- будь іншим особам.
У період імперії жінок у майново-правовому відношенні зрівняли з чоловіками. У сфері сімейних і спадкових відносин становище жінки залишалось другорядним, хоча в законодавство й було внесено зміни стосовно правового зрівняння статей, піднесення ролі та значення матері в сім'ї. Не змінилося становище жінок і в галузі публічного права. Вони й надалі залишалися неправоздатними, не мали політичних прав, не допускалися до жодних державних чи громадських посад.
Розширюється коло юридичних осіб. Поряд з муніципіями і товариствами права юридичних осіб набувають ремісничі цехи, церковні общини і монастирі. На ґрунті християнської доброчинності виникло поняття про встановлення фондів (майна і грошей) для створення сиротинців, лікарень, притулків для хворих і старих. Такі фонди-установи були самостійним суб'єктом права.
Речове право. Існуюча з часів Республіки складна система прав, пов'язана з наявністю різних форм власності, — квіритської, преторської (бонітарної), перегринської і провінціальної, створювала безліч практичних незручностей. Після едикту Каракалли припинила існування як окрема категорія власності перегринів, що свого часу справила великий вплив на розвиток самого поняття власності у римському праві.
» следующая страница »
1 ... 182 183 184 185 186 187188 189 190 191 192 ... 215