Б) особисте насильство, під яким розуміли побиття когось за допомогою залучених з цією метою осіб; вигнання з власного дому, самовільний вступ кредитора у володіння майном боржника (копальні, штрафи та ін.);
В) викрадення вільних людей, а також заманювання і переховування чужих рабів (копальні);
Г) зґвалтування, а також розтління неповнолітніх, подружня невірність та інші подібні злочини (копальні, а для осіб привілейованих станів — заслання).
Отже, система покарань у період імперії значно ускладнилася і ще більше диференціювала залежно від соціального стану винного і потерпілого. Покарання вирізнялися надзвичайною суворістю, вони мали на меті не тільки відплатити злочинцеві за скоєний злочин, а й залякати інших.
Ще наприкінці існування Республіки було відновлено смертну кару для громадян, що широко застосовується і в період імперії, причому і в простій, і у кваліфікованій формах (винних спалювали, розпинали на хресті, кидали на поталу диким звірам). Однак з прийняттям християнства спостерігається пом'якшення покарань: ліквідовано найбільш жорстокі їх форми — розп'яття на хресті, клеймування розжареним залізом, криваві видовища в цирках.
Водночас суворо карали за злочини проти моралі: за викрадення жінки або дівчини, незалежно від того, давала вона на це свою згоду чи ні, загрожувала смертна кара; за статевий зв'язок вільних жінок з рабами і за кровозмішення також карали смертю; за гомосексуалізм — спалювали. Набували поширення й такі покарання, як каторжні роботи на державних рудниках, виселення за межі держави, заслання в певне місце на визначений строк або навічно, ув'язнення, тілесні кари і штрафи.
Як додаткове покарання часто застосовували конфіскацію майна. Як основне це покарання застосовували, якщо порушувались певні заборони у шлюбно-сімейних стосунках.
Важливо зазначати, що з появою постійної армії виникають норми, які регулюють поведінку воїнів, порядок проходження служби, встановлюють дисциплінарну і кримінальну відповідальність воїнів за порушення. Ці норми у порівняно систематизованому вигляді збереглись у вигляді уривків з праці римського юриста ІІ—ІП ст. Арія Менандра "Про військову справу".
Військовий злочин визначався як порушення вимог військової дисципліни. Найтяжчим серед них вважалася зрада (винних розжалували, допитували під тортурами і карали смертю); далі — непослух командирам і заклики до бунту (смертна кара); невиконання наказу (те саме); образа командирів, фізичний опір (смертна кара); втрата зброї у воєнний час (смертна кара); дезертирство під час війни або повторне у мирний час (смертна кара).
Менш серйозні порушення: самовільний відхід з частини, але з поверненням (розжалування, биття батогами або переведення у штрафну частину); дезертирство у мирний час (розжалування, биття батогами); ухилення від військової служби (направляли у штрафну частину); за переховування сина від військової служби у воєнний час батькові загрожувало вигнання і конфіскація частини майна, а в мирний час — побиття палицями.
Злочинне ставлення до озброєння і військового майна теж суворо каралось. Продаж панцира, меча, шолома чи щита прирівнювався до дезертирства. Під час походу за це карали смертю.
Якщо під впливом якихось страждань, розчарування в житті, хвороби, безумства воїн вчиняв собі тілесні ушкодження або спробу самогубства, то його з ганьбою виганяли з армії.
Під страхом смерті заборонялася служба в армії рабам (якщо раб видавав себе за вільного), а також тим, кого було покарано за тяжкі злочини чи раніше з ганьбою вигнано з армії.
За загальнокримінальні злочини до воїнів застосовували різні види покарань (окрім повішення — віддання на поталу диким звірам, відсилання в копальні). Проте за одні й ті самі злочини воїнів карали суворіше, ніж цивільних осіб.
» следующая страница »
1 ... 186 187 188 189 190 191192 193 194 195 196 ... 215