Судочинство. В період імперії в судочинстві відбулися суттєві зміни. Ще за часів республіки, якщо потерпілий не знаходив захисту своїх майнових інтересів у цивільному праві чи формулярному процесі, він міг звернутися до вищого магістрату з проханням захистити його інтереси своєю владою. Якщо магістрат вважав прохання обґрунтованим, він розглядав справу і ухвалював своє рішення. Такий адміністративний розгляд, на відміну від звичайного формулярного процесу, був надзвичайним і дістав назву екстраординарного (ехітаомтагіа соgnitio).
Під час Республіки така форма розгляду справ була справді надзвичайно рідкісним явищем. Але в часи імперії екстраординарний процес поступово витіснив звичайний — формулярний.
Імператор особисто або через своїх урядовців розглядав спірні справи, якщо вони привертали його увагу або про які його просили зацікавлені особи. Найбільш широкого застосування цей процес набув у провінціях, де їх правителі як найвищі урядовці імператора самостійно почали розглядати майже всі справи і ухвалювали свої рішення. У 294 р. Імператор Діоклетіан спеціальною конституцією офіційно надав правителям провінцій право самим вирішувати всі справи.
Заміна формулярного процесу екстраординарним зумовила ліквідацію двох стадій в розгляді цивільних справ — іп jurе та іп judісіо. Справа від початку до кінця тепер слухалась одним урядовцем.
Виклик до суду здійснювався офіційно, за участю представника державної влади. Скаргу позивача вносили в судові протоколи й офіційно повідомляли відповідачеві. Весь процес ґрунтувався вже не на домовленості сторін і не на принципі третейського розгляду справи, а на засадах ініціативи державного урядовця чи судді, владного рішення державного органу.
У новій форми процесу були й спільні риси з попереднім, формулярним процесом: справу починали з ініціативи позивача, сторони самі збирали докази, суд не присуджував більше, ніж вимагав позивач. Водночас обмежувався принцип гласності: засідання відбувалося за закритими дверима; сторони вносили судове мито на покриття судових витрат, увесь хід процесу вносили у судові протоколи.
У галузі кримінального суду діяльність постійних слідчих комісій поступово втрачала своє значення. Кримінальні справи, як і цивільні, розглядали імператорські чиновники за порядком екстраординарного процесу на інквізиційних, слідчих засадах. При цьому розслідування і суд зосереджувались в одного і того самого урядовця — префекта Преторія або префектів міст чи правителів провінцій. Кримінальна справа порушувалась і з ініціативи потерпілої сторони, і за розсудом урядовця, іноді навіть на підставі доносів і чуток. Слідство мало таємний і письмовий характер, його проводили дрібніші урядовці. Оцінка доказів залежала від судді. Вирішальне значення серед доказів мало признання підсудного, якого домагались умовляннями, погрозами, тортурами. Тортури не застосовували тільки до осіб з привілейованих станів і до воїнів. Судові засідання часто зводилися до формальної процедури ознайомлення з протоколом слідства, без допиту свідків, а іноді — самого обвинуваченого.
Оскарження цивільних рішень і кримінальних вироків допускалося до вищестоящих урядовців, навіть до імператора. Однак у всіх інстанціях вирішення справи здебільшого залежало від чиновників судових канцелярій (як вони підготують справу, як доповідатимуть), де панували тяганина та хабарництво.
У період імперії створено спеціальні станові суди, котрі розглядали справи сенаторів, придворних, духовенства, військових.
» следующая страница »
1 ... 187 188 189 190 191 192193 194 195 196 197 ... 215