Демокрит, який кілька років прожив у Афінах, був прихильником Афінської демократії, хоча й бачив її суперечності і недосконалість. Фрагменти деяких його законодавчих пропозицій і порад, що збереглися, свідчать про бажання змінити існуючий порядок заміщення виборних осіб з метою захистити справедливого правителя від помсти осіб, ним покараних. Він засуджував лестощі і підлабузництво перед можновладцями і сформулював ряд моральних постулатів щодо громадян, обраних народом до органів влади. Демокрит вважав справедливим закон полісу, який передбачав економічну, соціальну та політичну рівність повноправних членів суспільства (тобто всіх вільних громадян). Він розумів визначальну роль держави в житті останнього: "Держава, що йде вірним шляхом, — величезна опора. І в цьому міститься все: коли вона в благополуччі, все в щасті, коли вона гине, все гине". Демокрит рішуче виступав проти жорстокості, нечесності й користолюбства багатіїв, їхньої скупості та ненаситності до грошей, проти багатства взагалі, співчував тяжкій долі бідняків. Однак Демокрит не був прихильником докорінного перебудови суспільства на демократичних засадах.
Він вважав, що громадяни "інтереси держави повинні ставити понад усе, повинні піклуватися, щоб вона добре управлялася". З цього випливає загальна норма політичної поведінки, і у будь- якій державі порушення цієї норми, за справедливості, має бути покаране смертю. Як існують закони проти ворожих людині тварин, так мають існувати аналогічні закони і для людей: "Треба вбивати ворога держави за будь-якого державного устрою... Той, хто це робить, зберігає за будь-якого державного устрою спокій духу, право, мужність і майно вірніше, ніж той, хто цього не робить". Поряд з цим законом важливою умовою існування всіх держав Демокрит вважав і норми політичної поведінки для громадян вже не будь-якої, а найкращої форми правління. Такою найкращою формою Демокрит вважав демократію.
Він зазначав, що в ідеалі демократія сумісна з порядком, за якого виборні правителі мають розумову перевагу порівняно з тими, ким правлять.
Демокрит вимагав від усіх — особливо від багатіїв і освічених (мудреців) — обмежити свої потреби необхідним. На його думку, можна обходитися не тільки без золота та стада, а й без рабів — для щастя все перелічене не потрібно. Якщо ж доля обдарувала людину багатством понад необхідного, то його треба витратити з користю для народу. Висловлювання Демокрита сповнені глибокого змісту і свідчать про його мудрість.
Приблизно з 450 р. До н. Е. Одним із провідних міст-держав і великим культурним осередком еллінського світу стали Афіни. За формою правління це була демократична республіка, в якій афін- ські громадяни мали рівні права і можливість брати участь у політичному житті свого міста. Саме в Афінах свого найвищого розквіту досягла антична філософія. Якщо натурфілософи, насамперед досліджували природу, то мислителі Афін зосередили увагу навколо людини, на етико-політичних і гносеологічних проблемах її життя.
Розвиток демократичних процесів в Афінах потребував освіти, поширення якої в середовищі полісної громади уможливило б повноцінну участь громадян у політичному житті свого міста-держави. Обов'язок просвітницької роботи в народі перейняли на себе мандрівні вчителі і філософи, які називали себе софістами (вчителями мудрості). Серед софістів старшого покоління було чимало видатних філософів, таких як Протагор (бл. 490—420 рр. До н. Е.), Гіппій (460—400 рр. До н. Е.) Та ін.
Атом Демокрита, як зазначалось, реалізує індивідуалізацію космічного цілого, але реалізація сприймається на абстрактному рівні. Софісти ж звертаються до людського індивіда як до індивідуальності особливого типу. Специфічною рисою останньої виступає здатність розмірковувати про речі, оцінювати їх і, отже, відрізняти одну від одної, тобто індивідуалізувати. Така тенденція в розумінні людини втілилась у знаменитій тезі Протагора: "Людина є мірою всіх речей — існування існуючих і неіснування неіснуючих". Висловлюючи цю тезу, він застерігав, що добре, хороше, правильне, неправильне, погане — все оцінюється стосовно потреб людини. Отже, потребою, водночас і благом для людей, є необхідність дбати про порядок у державі і жити у злагоді із законом. Протагор кваліфікував своє вчення як "політичне мистецтво" (тобто "політичне" — від слова поліс), оволодівши яким можна стати гнучким і спритним у політичному житті.
» следующая страница »
1 ... 9 10 11 12 13 1415 16 17 18 19 ... 215