Серед софістів, хто протиставив природу (фюсіс) і закон (но- мос), був Гіппій. Він першим оприлюднив думку про природну рівність людей, стверджуючи, що природа (закони природи) — це природне право, яке протистоїть хибному, недосконалому, штучно створеному людиною закону — позитивному праву. Він був першим і в тому, що вказав на суттєву різницю між природним правом і позитивним законом. Під природним правом Гіппій мав на увазі неписані закони, яких однаковою мірою дотримувалися громадяни всіх, без винятку полісів античної Греції. Природне право — це право вільного самовизначення людини згідно з вимогами природи. Отож природне право і є справедливістю. Позитивне право — це писаний закон, який змушує дотримуватися умовних, штучно створених вимог, тому закон заперечує справедливість.
Природно-правові уявлення розвивав і софіст Антифонт (бл. 400 р. До н. Е. — ?). Обґрунтовуючи ідею про рівність усіх людей від природи, він посилався на те, що в усіх людей — еллінів і варварів, знатних і простих — ті самі природні потреби. Нерівність усіх людей випливає з людських законів, а не з природи. "За природою ми всі в усіх відношеннях рівні", — підкреслював Антифонт. Розрізняючи "закони полісу" і "закони природи" (природне право), Антифонт віддавав явну перевагу останнім. Хоча справедливість, за його оцінкою, полягає в тому, щоб не порушувати законів держави, громадянином якої людина є, мислитель водночас зазначав: "... Чимало приписів, що визнаються справедливими за законом, ворожі природі (людині)". Навіть корисні положення законів є путами для людської природи; веління природи, навпаки, несуть людині свободу. Він підкреслював, що таємне порушення законів держави може залишитися без наслідків, тоді як порушника законів природи неминуче спостигне покарання. "Бо приписи законів довільні (штучні), веління ж природи необхідні. До того ж приписи законів є результатом згоди (договору людей), вони не виникають самі по собі (є породженням природи); веління природи виникають самі по собі (природжені основи), а не є продуктом згоди (людей) між собою".
Серед софістів прихильником ідеї природної рівності людей був і Лікофрон, який стверджував, що природне право — це індивідуальні права людини. Гарантом природного права є угода між людьми про створення держави. Отже, мислитель першим серед античних філософів сформулював ідею суспільного договору, розглядаючи державне життя полісу як результат договору між людьми, укладеного задля взаємної вигоди, вбачаючи в законах гарантію індивідуальних прав громадян. Вживаючи сучасну термінологію, Лікофрон вперше в історії державно-правової думки висловив ідею правового закону, інакше кажучи, закону, який втілює принципи природного права, маючи на увазі, що такий закон фактично і є суспільним договором (конституційним законом).
Цікавою є політико-правова концепція представника молодшого покоління софістів Фрасімаха (ІІ половина V ст. До н. Е.). Предметом його роздумів стало поняття справедливості. Шукаючи критерій справедливості, Фрасімах звернувся до практичної політики, сутність якої вбачав у вигоді сильнішого. Тому й визначав справедливість як таке, що вигідно сильнішому. У дискусіях з опонентами він постійно наголошував, що в кожній державі силу має той, хто перебуває при владі. Сила є базисом закону і запорукою панування при будь-якій формі правління. Створивши і впровадивши закони в життя, влада, підкреслював Фрасімах, оголошує їх справедливими, а тих, хто не кориться владі, карає як порушників закону і справедливості.
Софісти охоче подорожували світами, спостерігаючи за перевагами і недоліками різних форм правління полісами, які докорінно різнилися своїми порядками, звичаями та писаними законами. Зважаючи на це, переважна більшість софістів, попри різне тлумачення особливостей полісного життя, все ж були єдиними в твердженні, що не існує абсолютних загальноприйнятих норм людської поведінки. Абсолютні чесноти — це ілюзія. Чеснотами і добром є те, що корисне в певний час, за певних обставин і що про це думає сама людина. Однак софісти першими на загал оприлюднили думку про природно-правову рівність людей, підкресливши, що нерівність існує не від природи, а причиною її є саме суспільство, яке порушує вимоги всеохоплюючої космічної справедливості (закони природи).
» следующая страница »
1 ... 10 11 12 13 14 1516 17 18 19 20 ... 215