Накреслену Сократом гуманістичну лінію філософських пошуків кращої організації життя полісу (міста-держави) розвинув Платон (428/427 — 348/347 до н. Е.), який першим серед філософів античності системно виклав своє розуміння держави, започаткувавши філософсько-політичну теорію міста-держави (полісу).
Він народився у славнозвісних Афінах, походив із знатного роду. Справжнє його ім'я —Аристокл, а прізвисько Платон (широкий) він одержав за високе, розумне чоло. Греки пишалися Платоном і називали його "наймудрішим з еллінів". Батьки дали йому блискучу освіту, а згодом, у віці двадцяти років, Платон познайомився з великим мудрецем Сократом і був його учнем протягом восьми років, аж до самої смерті Сократа. Смерть Сократа (самогубство за вироком суду) тяжко вплинула на Платона, і він у 399 р. До н. Е. Емігрував з Афін. Він відвідав багато країн, спілкувався з різними філософами, розмовляв з правителями, вивчав науки.
Під час своїх подорожей Платон потрапив на Сицилію, де тоді правив тиран Діонісій Старший. Платон познайомився з його мудрим придворним Діоном, який розповів господарю про свого великого гостя, і Діонісій запросив філософа до себе і запропонував залишитися жити на острові. Платон як мудрець не дорожив близькістю до блискучого і багатого правителя, яким був Діонісій, але вважав за необхідне мати можливість впливати на государя з метою перебудови заради народного добробуту. Вчений сподівався, що думки, які він передасть Діонісію, останній втілить у життя на благо народу.
Платон вів з Діонісієм бесіди, відкривав душу, розсипав бісер і перли своєї мудрості:
"Государю! — переконував Платон тирана. — Заздрю тобі. Не славі твоїй, не розкошам, не могутності. Заздрю владі робити добро. Вся країна, весь народ у твоїй руці. Ти після Бога на землі більше всіх можеш дати людям щастя. Можеш стати добродієм для всього народу".
Не до серця прийшлися Діонісію розмови Платона. Нудьгував він ними, вони його обтяжували. Про народ він не думав, менше за все піклувався й добробутом кожного зі своїх підлеглих. Заради своїх утіх він знесилював народ поборами. І Платона запросив як прикрасу для свого двору: "Ось, мовляв, які мудреці серед моєї челяді та придворних водяться". Коли ж Платон наполегливо став вимагати покращити життя народу, соромити правителя, Діонісій схопив мудреця і його, вільну людину вільної країни, продав у рабство. Так завершилася перша спроба Платона вплинути на правителя з метою створити на Сицилії аристократичну державу. На щастя, один із друзів Платона встиг викупити філософа і повернути до рідних Афін.
Після смерті Діонісія Старшого влада на острові перейшла до Діонісія Молодшого. Старий друг Платона Діон знову покликав мудреця до царського двору: "Приїзди, наш новий правитель — ще зовсім юнак. Як важливо вплинути на нього! А хто краще, ніж ти, можеш це зробити?"
Забув Платон своє рабство. Пам'ятав тільки, що страждає народ під жорстокою владою, і знову поїхав на Сицилію. Новий правитель, як і його батько, з незрівнянно більшою прихильністю прислухався до лестощів придворних, аніж до мудрих порад філософа, виявляв жвавий інтерес до бенкетів і полювання, а не до державних справ. Знову довелося Платону визнати свою поразку.
Становище на батьківщині теж було безвідрадним. Колишня рівноправність грецького народу зводилася нанівець. Інтереси рідної країни забувалися. Правителі піклувалися тільки про свою вигоду.
Великий оратор того часу, знаменитий народний вождь, чесний патріот Демосфен в одній зі своїх судових промов зазначив: "У минулі часи все, що належало державі, блищало багатством і розкішшю. Серед громадян ніхто не виділявся зовнішністю. Ще тепер кожний з нас може на власні очі переконатися, що житла Фемі- стокла і Мильтіада (великі полководці, захисники вітчизни від грізних ворогів), інших великих мужів минулого анітрохи не кращі, ніж житла їхніх співгромадян. Між тим, споруджені за тих часів громадські будинки і пам'ятники за своєю величчю та розкошами назавжди залишаться недосяжними зразками. Я говорю про вхідні арки, арсенали, колонади, споруди в гавані Пірей та про інші громадські будівлі нашого міста. А тепер деякі посадові особи живуть у будинках більш розкішних, ніж громадські споруди; державні мужі скупили у свою власність таку кількість земель, що, зібравши докупи їхні маєтки, панове судді, то й тоді ми не досягли б розмірів цих великих маєтків. Щодо тих громадських будинків, які споруджуються в наш час, то вони настільки незначні й жалюгідні, що про них соромно й казати".
» следующая страница »
1 ... 12 13 14 15 16 1718 19 20 21 22 ... 215