Людовик XIV розкидав літературні премії не примхливою рукою, не час від часу: він звелів призначити всім письменникам щось на зразок стипендії. Подяка письменників, природно, виражалася у старанному маханні хвостом: Нині ж дарма б намагався я знайти на Парнасі Аполлона. Але немає у тому потреби: знайшов я його в найквітучішому царстві землі й негайно ж довідався в ту щасливу мить, коли побачив осяйний лик Вашої Високості.
Приклад (Іштван Рат-Вег. «Комедія книги»).
В одній палітурці з книгою друкувалася нібито критична стаття, єдиною метою якої було невтримне вихваляння незвичайних достоїнств твору. Відомий випадок, коли видавця збентежила нестримна похвала, що лилася через край, і він вилучив із рукопису рекламний панегірик. Згодом цей панегірик знайшовся й був опублікований у 1865 р. в журналі «Amateur ё’аШ:о
гарЬе8» (Аматор автографів). Текст у формі критики рекламував роман Бальзака «Шагренева шкіра»:
«Пан Бальзак, місце якому поруч з оповідачами «Тисячі й однієї ночі», довів, що драматична дія, яка позбавилася життєздатності на сцені, знову знайшла її у романі. Він показав, як струснути наше пересичене, бездушне й безсердечне суспільство гальванічними імпульсами яскравої, живої, повнокровної поезії і райдужно іскристим вином насолоди, чудовий дурман якого й випромінює цей здобуток пана Бальзака.
Він зриває лицемірні покриви зі злочинів, із оманливої доброчесності, із засохлої та беззмістовної науки, з бездушного скепсису, сміховинного егоїзму, пустотливого марнославства, продажного кохання та багато чого іншого, і вражений читач із болем у серці впізнає XIX століття — добу, у якій він живе. Читання «Шагреневої шкіри» можна порівнювати з читанням «Кандіда» Вольтера, коментованого Беранже; ця книга начебто вмістила в себе все XIX століття, його блиск й убогість, віру й безвір’я, його груди без серця й голову без мозку; вона — саме XIX століття, франтувате, надушене, бунтівне, але необтесане, неосвічене, котрому якщо й призначено стряхнути із себе летаргію у найближчі п’ятдесят років, то лише завдяки роману, подібному «Шагреневій шкірі» Бальзака. Воістину від Бога дається майстерність оповідача! Якщо ти великий учений чи серйозний письменник, але не володієш даром оповідача, ніколи ти не станеш настільки популярним, як «Тисяча й одна ніч» чи пан Бальзак. Скільки розмаху! Скільки духовності! Невтомності скільки в розкритті дрібних деталей для кожної картини роману, що чекає пера! Як удається Бальзаку розкласти на кісточки світ! Який чудесний хроніст! Скільки ж у ньому холоднокровності та пристрасті у нерозривній єдності!»
Людиною, що в таких сліпучих фарбах змалювала Бальзака, виявився не хто інший, як сам Бальзак. Уже кого-кого, а себе ж він, зрештою, знав краще, ніж будь-хто.
Навряд чи сьогоднішні PR-технології сильно відрізняються від своїх попередників із минулих століть.
Багато джерел, що вивчають PR, сходяться у тому, що вперше вислів «Public Relations» ужив президент США Томас Джефферсон у своєму «Сьомому звертанні до Конгресу» в 1807 р. Потім, у 1900 р. Гарвардський університет використовував бюро пабліситі, а в університеті штату Пенсільванія в 1904 р. був створений власний офіс пабліситі. Нарешті, у1918 р. курс PR був включений до навчального плану Університету штату Іллінойс, а в 1922 р.—нью- йоркського університету. Отже, із початку XX ст. PR став самостійною сферою науки та бізнесу, обслуговуючи зростаючупотре- бу підприємців у впливі на громадську думку.
Приклад (К. В. Антипов, Ю. К. Баженов. «Public Relations»).
Американська журналістка Іда Тарбелл опублікувала серію статей під загальною назвою «Історія «Стандарт-Ойл Компан». Власником цієї фірми був не хто інший, як сам Джон Д. Рокфеллер — всесвітньовідома американська легенда. Тарбелл піддала зневажливій критиці нечистоплотні методи конкурентної боротьби, а заодно «пройшлася» і по самому нафтовому магнату. Викликаний статтями суспільний резонанс був настільки разючим, що репутація «живої легенди» виявилася серйозно «підмоченою». Це не могло не позначитися на успішному веденні справ. Почалися неприємності з компаньйонами, різко погіршилися стосунки всередині фірми. Сімейні стосунки також дали тріщину. Навколо цих публікацій вибухнув справжній скандал. На тлі серйозного суспільного збурювання Конгрес США прийняв знамените антитрестівське законодавство. Потім були покарані кілька компаній, помічених у «тіньовому» бізнесі. Рокфеллер прийняв мудре рішення й тим самим «випустив джина РЯ із пляшки». Він найняв журналіста. Ним був добре відомий у ділових колах Сполучених Штатів Айві Лі. Лі став автором ряду статей, розміщених у відомих газетах, вони були присвячені не підприємцеві магнатові Рокфеллеру, а Рокфеллеру — батькові сімейства, зразковому чоловіку та люблячому татусеві. Айвін Лі з честю виконав поставлене перед ним завдання. Сентиментальні американці побачили у «старому Джо» те, що хотіли бачити — приклад добропорядного громадянина, енергійної ділової людини, приклад для наслідування.
» следующая страница »
1 ... 55 56 57 58 59 6061 62 63 64 65 ... 225