1.2. Методологія наукового дослідження банків і банківської
системи України
Необхідність самостійного розгляду порушеної проблеми зумовлена тим, що кожен об’єкт і предмет мусять мати властиві лише їм методи наукового дослідження. Від уміння науковця правильно використати і поєднати найрезультативніші із них залежить успіх наукового дослідження, досягнення поставленої в монографії або дисертації мети.
Розробці принципів і методів наукового пошуку останнім часом присвячені численні праці авторів як фундаментальної філософської науки (напр., В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко [172]), так і економічної теорії (Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. [129]), теорії держави і права (О.Ф. Скакун [152]), окремих галузей права — фінансового [168], трудового (В.І. Прокопенко [117]), банківського права і банківської справи (П.Д. Біленчук, О.Г. Динник, О.І. Лютий, О.В. Скороход [65], С.К. Ре- верчук, О.М. Ковалюк, Л.М. Стрельбицька, М.І. Крупка та ін. [126]) тощо.
Теоретико-методологічна база наукового дослідження — це принципова позиція дослідника. Важливо точно її визначити за схемою: яке положення, ким, коли і на скільки всебічно обґрунтоване, що слідує за ним. Такі посилання дають досліднику докази методологічних засад конкретного наукового дослідження.
Філософську теорію природи пізнання, його можливості, умови виявлення достовірності знань вивчає розділ філософії, який називається гносеологією. Термін «гносеологія« походить від грецьких слів «gnosis« — знання і «logos« — поняття, вчення, що означає «поняття, вчення про знання«. Цей термін було введено у філософію у 1854 р. шотландським філософом Дон. Феррером, але саме вчення про пізнання почало розроблятися ще в Стародавній Греції — Гераклітом, Парменідом, Платоном, Аристотелем.
Суть гносеології з’ясовується в її порівнянні з епістемологією: обидві є теоріями, але в різних функціях. «На відміну від епістемології, гносеологія розглядає процес пізнання з точки зору відносин суб’єкта пізнання (дослідника) до об’єкта пізнання (об’єкта, що досліджується), або в категоріальній опозиції «суб’єкт-об’єкт» [74, с. 174].
Гносеологія зосереджує основну увагу на таких категоріях, як: інтерпретація суб’єкта і об’єкта пізнання, структура пізнавального процесу, проблема істини та її критерії, проблема форм і методів пізнання тощо. Центральне місце в гносеології якраз і займають епістемологія та методологія науки.
Епістемологія — «філософсько-методологічна дисципліна, в якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток» [74, с. 847]. Епістемологія робить наголос на опозиції «об’єкт- знання», на відміну від основної гносеологічної опозиції «суб’єкт-об’єкт». Акцент переноситься з дослідження «гносеологічного суб’єкта», який здійснює пізнання, на розгляд об’єктивних структур самого знання.
З точки зору людства як суб’єкта пізнання ці структури виявляються похідними від його діяльності, видатні представники людства постійно змінюють ці структури, вдосконалюючи їх. Разом з тим будь-які їх зміни, як і саме функціонування, пов’язані з вирішальним впливом того, що в гносеології називають об’єктом пізнання і що ми зазвичай в буденному житті називаємо світом.
Об’єкт при цьому може бути елементом у структурі самого знання, тобто питання істини можуть бути пов’язані з внутрішніми узгодженнями в структурі знання, з’ясуванням питань «субординації» знань одне іншого.
Методологія науки займається вивченням способів організації й побудови наукової діяльності і наукового знання. Особливе місце в методології науки займає логіка побудови наукового знання і наукового дослідження. Значну цінність для логіки наукового дослідження має логіка діалектична, яка спеціалізується на з’ясуванні закономірностей руху, розвитку, зміни думок, понять.
» следующая страница »
1 ... 29 30 31 32 33 3435 36 37 38 39 ... 381