НБУ як методологічний, емісійний та технологічний центр створив систему регулювання, забезпечуючи стабільність гривні. Ця система включає: нормативне регулювання; систему ліцензування; моніторинг за діяльністю банків.
Регулювання на ринку цінних паперів провадить Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку згідно із Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Таким чином, нормування — це методика і техніка фінансової діяльності, наукова обґрунтованість нормативів і методик. Нормативне забезпечення фінансового механізму включає в себе: економічні нормативи і норми, які використовують для розрахунків або порівняння; інструкції щодо методики чи послідовності фінансових операцій; облік, звітність, розрахунки. Фінансове право України, інші чинні нормативно-правові акти мають забезпечувати успішне функціонування фінансового механізму.
Як справедливо підмітив професор М.В.Туленков «Кризою банківського управління в самому загальному змісті можна визначити як неадекватність системи управління тим задачам, що стоять сьогодні перед нашими банками. Однак варто помітити, що, констатуючи неефективність банківського управління в Україні, ми не вправі механічно поширювати таку оцінку на усі вітчизняні банки, оскільки серед них є і цілком благополучні. Проте така оцінка дуже справедлива для більшості українських банків» [161, с. 105].
Підтвердженням цьому є «скромні» результати діяльності низки комерційних банків, що спричинило масові відкликання у них ліцензій Національним банком України, наростання кількості банкрутств, збитковості, нерентабельність і те, що багатьма банками допускається велика кількість порушень чинного законодавства та нормативних вимог, встановлюваних органами банківського нагляду.
Невтішні кінцеві підсумки діяльності багатьох банків. Порушення законів та підзаконних актів є неминучим результатом тієї системи банківського управління, що характерна для українського банківського співтовариства. їй властиві істотні недоліки:
« 1) практично всі комерційні банки ігнорують необхідність мати власну стратегію розвитку і відповідну їй концепцію управління (політику банку стосовно до різних напрямків його діяльності на визначений період і сукупність відповідних практичних заходів);
2) у більшості банків відсутні продумані і повноцінні системи інформаційного забезпечення процесів управління;
3) вітчизняні банки явно недостатню увагу приділяють системному аналізу, діагностиці і прогнозуванню своєї діяльності (... багато банків по суті звикли задовольнятися лише поточною інформацією, її зовнішнім, поверхневим шаром, яка так чи інакше відбиває результати лише вчорашньої діяльності банків, але не дозволяє їм глянути навіть у найближче майбутнє. При цьому незатребуваною залишається саме та частина інформації, що може виявитися вирішальною для банків у перспективі. Це означає, що найчастіше банки йдуть у майбутнє немов би із зав’язаними очима);
4) між підрозділами банків (як і між банками) ще дуже слабко розвинені горизонтальні структурні зв’язки, що в кінцевому рахунку призводить до прийняття неузгоджених, а тому і часто неефективних, рішень;
5) практично в жодному банку України не сформований цілісний, змістовно погоджений і якісний комплекс внутрішньобанківської документації, що регламентує всі сторони банківської діяльності, а також процедури підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.
У цьому зв’язку напрошується висновок про те, що банківське управління, якому властиві зазначені і деякі інші недоліки, не може бути ефективним навіть при відсутності зовнішніх причин кризи» [161, с. 106].
Керівник банку часто організує управління, ґрунтуючись головним чином на своєму індивідуальному і найчастіше інтуїтивному сприйнятті дійсності, використовуючи власний минулий досвід, або запозичений за рубежем.
» следующая страница »
1 ... 157 158 159 160 161 162163 164 165 166 167 ... 381