На практиці управлінські рішення стосовно БСУ, у тому числі й ті, котрі набули форми нормативних актів, часто не відповідають, а іноді і суперечать нормам чинного права. Є всі підстави сьогодні стверджувати, що до цього часу ще не склались адекватні форми, методи, прийоми правового регулювання діяльності БСУ через відмінності економічних формацій, які пройшла за останні десятиліття Україна.
Можливості права як засобу управління БСУ повинні сприяти усвідомленню існуючих протиріч, їхньому розв’язанню, недопущенню переростання у конфлікт, що є одним з найважливіших аспектів соціальної цінності права. На всіх стадіях процесу правотворчості повинні розкриватися вимоги об’єктивних законів розвитку, у тому числі й протиріччя в суспільних відносинах, що вимагають правового урегулювання. Повинні встановлюватися і специфічні засоби впливу на розвиток цих відносин, які визначають ефективність застосування права.
Створення адекватної правової форми управління економікою, зміцнення ролі закону й упорядкування підзаконної нормотворчості — важливий засіб реалізації стратегії в управлінні економікою. Не менше значення має реалізація права, втілення в життя норм та принципів, закріплених у законах і у всій системі нормативних актів. Ці дві сторони повинні бути тісно пов’язані.
У процесі удосконалення управління економікою, створення і функціонування оновленого фінансового механізму вимагає створення правозастосовного органу, що забезпечував би суворе дотримання законності в сфері правотворчості та пра- возастосування.
Створення комплексу законів, які регулюють економічні відносини на сучасному етапі розвитку незалежної держави, передбачає не тільки видання нових актів, але й внесення певних доповнень і змін до чинного законодавства.
Обов’язковим принципом повинна стати відповідність актів, прийнятих на різних рівнях управління, законам і нормативним актам більш високого рівня. Слід також істотно обмежити коло органів, що мають право видання нормативних актів. У нормативних актах не повинно допускатися обмеження прав підлеглих організацій. З цією метою застосовуються метод фінансово-правового регулювання, державно-нормативний та локальний методи.
Метод фінансово-правового регулювання — це сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин, які характеризуються юридичними фактами, з якими пов’язується виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб’єктів та розподілом прав і обов’язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування.
Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, які спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством, економікою.
Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі договору. Для прийняття локальних актів використовуються також рекомендаційні норми, за допомогою яких держава пропонує сторонам самим урегулювати певні відносини. Ці норми для сторін не є обов’язковими.
Істотна роль у нормативно-правовому регулюванні фінансового механізму належить фінансовому праву. Предмет фінансового права складають суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності.
Всі закони, які регулюють фінансові відносини, поділяються на такі групи: бюджетні; податкові; грошово-кредитні; страхові; валютні; з обігу цінних паперів. Окрема група законів стосується функціонування банківської системи та грошового обігу.
Україна після адміністративної системи будує ринкові відносини, не маючи в цьому досвіду. Це позначається на правовому забезпеченні фінансового механізму, а також на нормативному та інформаційному забезпеченні. Юридично-правова база ще відстає в розвитку від трансформаційних процесів, зумовлених новими ринковими відносинами. А тому в Україні протягом перших років становлення її державності було допущено чимало помилок. Правове забезпечення БСУ і сама система повинні бути більш динамічними й прозорими.
» следующая страница »
1 ... 162 163 164 165 166 167168 169 170 171 172 ... 381