Зі стимулюванням
Без стимулювання
Низький
|
Низький |
|
Високий |
Помірний
Рис. 7.8 - Постановка цілі (наявність, конкретність і складність формулювання)
Якщо часові межі фіксовані як частина досягнення цілі, то по мірі встановлення більш жорстких термінів усвідомлювана складність, або зменшення значення залежності "зусилля - результат", зумовлює
103
зрушення у мотивації.
7.5. Соціальна регуляція поведінки
Соціальну регуляцію поведінки, в тому числі трудової, економічної, розуміють як тип регуляції, за допомогою якого вплив на соціальні (а також економічні, політичні, духовні) процеси, відносини й поведінку індивідів і груп здійснюється через індивідуально-особис- тісне та індивідуально-групове статусне нормування, а також завдяки впливу на цю поведінку соціальних інститутів через систему соціального контролю.
Розрізняють широке та вузьке розуміння механізмів регуляції поведінки. У першому випадку "інструментом" подібного регулювання виступає вся система соціальних (у тому числі соціально-трудових) відносин, що складаються у суспільстві. У другому випадку розуміння соціального механізму регулювання трудової поведінки звужується до двох основних його елементів - статусного нормування та механізму соціального контролю.
Статус працівника розглядається як певна позиція у соціальній структурі групи працівників (трудовому колективі), пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків. Соціальний статус працівника виникає в процесі проходження індивідом усіх необхідних фаз громадянської, соціальної, освітньої і професійної підготовки, а також набуття після цього потрібного комплексу рис, що характеризують його як підготовленого й дієздатного суб'єкта, котрий несе свідому відповідальність за свої професійні дії та вчинки. Соціальний статус (професійний, посадовий) забезпечує йому можливість трудової діяльності в межах жорстко запропонованих норм і стандартів - інституціональних вимог виробничої організації. При цьому статус надає змогу працівнику зберігати певну свободу у трудовій поведінці.
Наявність статусу - необхідна, хоча й недостатня, передумова включення працівника у систему конкретних інститутів, пов'язаних з даною організацією. Тому всі види поведінки індивіда перебувають у сфері дії відповідних механізмів соціального контролю. Інакше кажучи, поведінка реєструється за своїми відхиленнями від запропонованих норм, а не за тим, наскільки точно вона їм відповідає, тому що позитивна поведінка перебуває у компетенції інших соціальних механізмів.
Характерно, що соціальний статус є, з одного боку, атрибутивною (сутнісною) ознакою особистості, що задає певний модус трудової поведінки, а з іншого - деякою формою поведінки, що відбиває запропоновані й засвоєні способи колективної взаємодії. Динамічним, або функціональним, проявом соціального статусу слугує соціальна роль, що структурується як стійка поведінкова матриця, яка виражає сукуп-
104
ність засвоєних індивідом норм, розписів та еталонних зразків поведінки.
У процесі трудової діяльності працівнику доводиться поєднувати кілька статусів, основними з яких вважаються інтегративний, професійно-посадовий і соціально-психологічний.
Інтегративний статус особистості визначає відповідність різноманітних форм і сторін життєдіяльності еталонним чи базовим зразкам поведінки, які домінують у суспільстві і яким відповідають наймасовіші, типові очікування (експектації).
Професійно-посадовий статус - це базисний статус особистості, що є основою інтегративного статусу. У ньому фіксуються виробничо-технологічне й соціально-економічне становище особистості (за умови її стаціонарного включення в систему трудових відносин), що характеризується певним набором функціонально-рольових розписів, об' єктивно заданих вимогами робочого місця, відповідно до яких трудова поведінка працівника набуває тієї чи іншої форми.
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 156