Прийняття закону “Про інноваційну діяльність”, без сумніву, є важливим позитивним кроком у напрямі формування ефективної державної політики в Україні. Разом з тим, його критичний аналіз дозволив виділити деякі статті, які, на нашу думку, не позбавлені недоліків.
1. Занадто спрощений підхід до визначення інноваційного продукту як такого. Відповідно до статті 14 закону, інноваційним продуктом може вважатися тільки та продукція, що відповідає таким вимогам:
а) забезпечує реалізацію (впровадження) об’єкта інтелектуальної власності, що повинен бути визначальним для даного продукту;
б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;
в) в Україні цей продукт виробляється вперше, чи якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конку- рентноздатним і має істотно вищі техніко-економічні показники.
Такі критерії віднесення продукції до інноваційної, на нашу думку, можуть спричинити підвищення активності вищого менеджменту вітчизняних підприємств у напрямку придбання ліцензій на використання технологій, розроблених у інших країнах, тим більше, що для цього можна буде використати безвідсотковий або пільговий (з пониженою ставкою плати за користування) кредит. Це може призвести до того, що державну підтримку в основному одержуватимуть проекти, які не несуть у собі науково-технічної новизни у світовому розумінні, наприклад, виробництво деяких моделей іноземної техніки, використання не нових (для світової економіки) технологій, на впровадження яких можуть бути отримані відповідні ліцензії і патенти. При цьому однакова підтримка надаватиметься як цим проектам, так і тим, що мають унікальну новизну, є дійсно базовими інноваціями, котрі при їх швидкому освоєнні та поширенні на інших вітчизняних підприємствах могли б забезпечити значний технологічний поштовх економіці України загалом.
На наш погляд, при визначенні форм державної підтримки інноваційних проектів слід обов’язково брати до уваги критерій новизни інноваційного продукту. Зокрема, слід диференціювати пільги, отримувані інноваторами у ході реалізації інноваційного проекту, забезпечуючи за допомогою цього більшу підтримку тих проектів, які є унікальними для світового господарства в цілому.
2. Однаковий підхід до встановлення терміну користування податковими пільгами для усіх типів інноваційних проектів. Згідно закону встановлюється загальний для всіх проектів період - три роки з моменту визнання проекту інноваційним. З одного боку, такий термін є обґрунтованим, виходячи із того, що необхідно прискорювати темпи впровадження інновацій. Крім того, як вірно зазначає А. Гонта [12], такий термін дає змогу державі за рахунок вивільнення раніше задіяних коштів підтримати більшу кількість інноваційних проектів. Але з іншого боку, однаковий термін пільгового режиму є дискримінаційним стосовно тих проектів, які обґрунтовано потребують тривалішого часу для їх впровадження (технічно складні проекти) або ж в основі яких лежить унікальне технічне чи технологічне рішення, яке може забезпечувати конкурентоспроможність інноваційного продукту протягом довшого терміну. Тим самим короткострокові проекти виглядають більш привабливими, ніж довгострокові, реалізація яких вимагає більше трьох років.
3. Недостатньо враховані інтереси інвесторів при визначенні порядку надання податкових пільг. Згідно статті 21 закону “Про інноваційну діяльність” оподатковування об’єктів інноваційної діяльності здійснюється в порядку, за якого 50 % ПДВ і податку на прибуток по операціях, пов’язаним із виконанням інноваційних проектів, залишаються в розпорядженні платника податків і використовуються ним винятково на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.
» следующая страница »
1 ... 93 94 95 96 97 9899 100 101 102 103 ... 241