2. Політика “ринкової орієнтації”. Визначає провідну роль ринкового механізму у розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки. Така політика передбачає обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Наголос робиться на створенні сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах, скороченні прямої участі держави в НДПКР та дослідженнях ринків, а також на зменшенні прямих форм регулювання, які заважають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця політика була пріоритетною в 70-х роках ХХ ст. у США, Німеччині, Японії; на початку 80-х років поворот до неї намітився у більшості розвинених країн, а в середині 90-х років - з початком ринкових перетворень - і в Україні.
Обмеженість політики “ринкової орієнтації” полягає у її націленості на короткострокові й недорогі інноваційні проекти, що реалізуються окремими фірмами, в той час як дослідженням, від яких залежить місце держави у світовому співтоваристві та її національна безпека, уваги приділяється недостатньо .
3. Політика “соціальної орієнтації”. Передбачає соціальне регулювання наслідків НТП - процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймаються за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Цей варіант інноваційної політики ніколи не є основним, проте певні її елементи знаходили своє відображення у розвитку різних країн. Так, в 60-70-х роках соціально-економічним наслідкам впровадження нових технологій приділялася значна увага в США; у Швеції ж надмірна соціальна зорієнтованість економічної та інноваційної політики зумовила певне відставання у розвитку від провідних країн світу. Отже, даний тип інноваційної політики має бути поєднаний з іншими її типами у співвідношенні, яке б не перешкоджало повноцінному економічному розвитку держави.
4. Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Передбачає великий вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, на взаємодію суб' єк- тів господарювання, на рівень життя і т. д. Це потребує нових форм організації й механізмів управління розвитком науки і техніки, а також їх взаємодії. На сьогодні лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.
Вибір типу державної інноваційної політики та формування механізму, що дозволяє її реалізувати, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватися з урахуванням загальних закономірностей інноваційних процесів. Якщо розглядати сьогоднішній стан економіки України з точки зору його місця на хвилі циклу економічного розвитку, то він відповідає стадії затяжної кризи, після якої наступає поворот до піднесення. Важливо розуміти, які рушійні сили можуть зумовити цей поворот.
Ю. Бажал, аналізуючи динаміку технологічних змін, вказує, на що треба звернути увагу при розробленні державної інноваційної політики України - на створення умов для здійснення “стрибкоподібного переходу від старого до нового технічного базису виробництва” [5, с. 249]. Саме в кризовій фазі циклу виникають базисні інновації, які, проте, певний час співіснують поряд із старим технічним базисом. Тому інноваційна політика повинна бути відповідним чином диференційована. Для розвитку нових виробництв, які визначають майбутнє обличчя промисловості, потрібна суттєва підтримка з боку держави (зокрема, через систему податкових пільг), оскільки впровадження принципово нового є надто ризикованим і супроводжується значними інвестиціями.
Таким чином, одним із найважливіших завдань державної інноваційної політики в Україні повинно бути виведення економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання. Для реалізації цього завдання необхідно використовувати ефективні інструменти усіх охарактеризованих типів інноваційної політики з врахуванням особливостей перехідного процесу в Україні.
» следующая страница »
1 ... 91 92 93 94 95 9697 98 99 100 101 ... 241