Концепції інституціональної економічної теорії в управлінні розвитком соц-екон. систем

Намагання держави об’ єднати перелічені варіанти інноваційної політики можемо побачити у прийнятому 16 січня 2003 року законі “Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні” [43], яким створено правову базу для концентрації ресурсів держави на провідних напрямках науково-технологічного оновлення виробництва, забезпечення внутрішнього ринку конкурентоспромож­ною наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. У законі ви­ділено 41 стратегічний напрямок у розвитку економіки, яким планується надавати державну підтримку. Деякі фахівці висловлюють думку, що при незначному бюджетному фінансуванні інновацій в Україні такий перелік напрямків занадто великий. Навіть значно багатші країни не можуть собі цього дозволити. Наприк­лад, у Японії всього вісім пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, у США - лише три, у Росії - 17 [59].

З січня 2003 р. набрав сили закон “Про інноваційну діяльність” [42]. У ньому, зокрема, вказується, що державне регулювання інноваційної діяльності, здійснюється шляхом:

-                 визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

-                 формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

-                 створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для під­тримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-                 захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

-                 фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

-                 стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних уста­нов, що кредитують виконання інноваційних проектів;

-                 встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

-                 підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Аналіз закону “Про інноваційну діяльність” показує, що він містить інст­рументи як стратегічного, так і оперативного регулювання інноваційних процесів. Зважаючи на те, що реалізація стратегічних завдань вимагає значних фінансових вкладень у довгострокові інноваційні проекти, законом передбачається підтримка держави при реалізації ризикованих інноваційних проектів, здійсненні великих науково-технічних програм, що потребуватимуть об’єднання наукового потен­ціалу не лише окремих підприємств галузі, а й певної сукупності галузей про­мисловості. Це забезпечуватиме сприятливі умови для створення і широкого за­стосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, оперативного освоєння новітніх науково-технологічних розробок, для по­стійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу країни і дасть змогу здійснити масштабні зрушення в економіці.

Поряд із прямою фінансовою підтримкою розвитку стратегічно важливих напрямів інноваційної діяльності, законом передбачається використання низки інструментів оперативного управління інноваційними процесами, що забезпечу­ватиме підтримання дієвості форм і методів державного регулювання інноваційної діяльності, своєчасного і оперативного внесення до них необхідних коректив у разі зміни деяких акцентів інноваційної політики держави відповідно до нових умов. За своєю суттю заходи поточної інноваційної політики спрямовані на зміц­нення інноваційного потенціалу підприємств, підвищення якості продукції та ефективності виробництва.

 

« Содержание


 ...  97  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я