Виходячи з вищенаведеного, мотивацію суб’єкта ринкових відносин до інноваційної діяльності можна визначити як сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що формують у нього мотиваційні преференції до використання інновацій як основного засобу здобуття конкурентних переваг. Мотиваційні преференції формуються у відповідь на стимули, тому лише виважений, обґрунтований підхід державних органів управління до формування системи економічних важелів, якими повинні регулюватись інноваційні процеси, може дати позитивний результат, спонукуючи суб’єкти підприємництва до інноваційно-активної поведінки.
Інноваційно-активним можна назвати такий тип поведінки працівників, який передбачає їх високу ініціативність щодо участі у вирішенні проблем підприємства, пов’язаних із створенням та впровадженням нововведень, що вдосконалюють ті чи інші сторони його діяльності і відповідають завданням інноваційного розвитку.
Зважаючи на те, що мотивація є динамічним явищем, тобто в силу задоволення одних потреб виникають інші, які можуть бути більш актуалізованими, ніж попередні, і для їх задоволення працівнику необхідно докласти більших зусиль або змінити напрямок їх прикладання, на наш погляд, доцільно ввести поняття “мотиваційний процес”. Мотиваційний процес - це процес перманентного впливу суб’єкта управління на поведінку об’єкта управління через систему стимулів, які формують у об’ єкта управління мотиви до такої поведінки, яка забезпечує досягнення суб’єктом управління поставлених цілей.
Мотиваційний процес буде ефективним (дієвим), якщо віддача від отриманих результатів перевищуватиме витрати на його здійснення. Для забезпечення цього необхідний контроль і оцінювання досягнутих результатів і їх врахування у наступних рішеннях щодо зміни стимулів. Тобто можна говорити про формування певного механізму мотивації, рушійною силою якого є очікувана винагорода, що виступає у вигляді стимулу і має певну цінність для виконавця, а обмеженнями, що визначають силу та тривалість мотивації, є співвідношення витрачених зусиль і отриманої винагороди. З огляду на це нами запропоновано визначення мотиваційного механізму інноваційної діяльності підприємства як системи зі зворотним зв’язком, яка включає сукупність стимулів, що формують у вищого менеджменту мотиваційні преференції до використання інновацій як основного засобу здобуття підприємством конкурентних переваг, методів оцінювання досягнутих результатів і способів їх врахування у наступних рішеннях для коригування стимулів у разі їх низької ефективності.
Ефективним він буде лише тоді, коли в його основі лежатимуть не засоби адміністративного впливу, а економічні важелі, ті - в основі яких знаходиться економічний інтерес, завдяки чому керуючий вплив здійснюється у режимі саморегуляції. Створення такого механізму особливо актуально для акціонерних товариств з часткою державної власності, оскільки через недостатню вмотивованість їх топ-менеджерів вони налаштовані на рентоорієнтовану поведінку більше, ніж менеджери, що працюють у приватному секторі. Поведінку топ-менеджменту акціонерних товариств, на нашу думку, можна зобразити схемою, наведеною на рис. 2.4. Схема включає елементи, що відображають вплив усіх зацікавлених груп на діяльність як підприємства загалом, так і на поведінку особи, що наділена правом приймати стратегічні управлінські рішення. До таких груп відносяться, по- перше, власники (власники контрольного пакету акцій, позиція яких є вирішальною у всіх спірних питаннях), по-друге, органи влади (як чиновники, що мають право контролювати діяльність підприємства, так і законодавці, що можуть ло- біювати зміни у законодавстві, створюючи йому певні преференції), по-третє, наймані працівники підприємства, які можуть опиратися певним змінам в умовах діяльності.
» следующая страница »
1 ... 98 99 100 101 102 103104 105 106 107 108 ... 241