Усвідомлення впливу інституційних факторів на динаміку економічного розвитку дає можливість зрозуміти, чому раціональні, з точки зору економічної теорії, дії законотворчих органів щодо формування пакету нормативно-правових актів, регламентуючих діяльність підприємницьких структур в Україні, не приводять до позитивних результатів. Однією із причин цього є невідповідність між системою формальних та неформальних інституцій. Він підкреслює: “формальні інституції можуть бути ефективними тільки за умови їх принципової узгодженості з неформальними, особливо з основними морально-етичними нормами і цінностями, що є традиційними для даного суспільства” [25]. Якщо ж формальні норми диктують одне, а на практиці відбувається зовсім інше - економічна система розбалансовується.
Досягнення вказаної відповідності є надзвичайно складним завданням. Якщо формальні інституції можуть змінюватися швидко, при вступі у чинність відповідного закону, то неформальні інституції змінюються поступово, в міру того, як формується альтернативна модель поведінки економічних агентів, котра ґрунтується на сприйнятті ними вигод та витрат, що супроводжують дотримання даного закону. І це сприйняття може бути зовсім не таким, як очікувалось авторами нового закону, особливо у тому разі, якщо втрати від його недотримання будуть істотно меншими, ніж сукупні вигоди, одержані внаслідок вдалого опору дії нової правової норми. Зважаючи на це, очевидно, що збалансованість інституціональної структури і, відповідно, досконалість господарського механізму досягаються в процесі тривалої і копіткої роботи, яка має спрямовуватись не лише на створення відповідної ринкової інфраструктури, але і на те, щоб сформувати у суспільстві притаманну цивілізованим світовим нормам етику поведінки економічних агентів.
Таким чином, стає зрозуміло, що висновки неокласичної економічної теорії щодо функціонування ринкового економічного механізму в основному на засадах саморегуляції не відповідають дійсності. Для цього необхідно не лише створення ринкової інфраструктури. Вона має підкріплюватися формуванням комплексу відповідних інституцій і механізмів їхнього захисту. Як зазначають ряд авторів, йдеться про інституційний “каркас” ринкової економіки, який гарантував би стійкість системи на макро-і мікрорівні [31]. Це такі інституції (інститути), які не були притаманні соціалістичній системі. Автори вказують, що до них відносять, насамперед, “приватну власність, як найважливіший інститут ринкової економіки, численні правові регулюючі інститути, що забезпечують чітке розмежування майнової відповідальності (кодекси, закони), інститути, що визначають відповідальність за власність інших осіб (норми бухгалтерського обліку, банківське регулювання, регулювання ринку цінних паперів і діяльності інвестиційних посередників), інститути, які структурують та роблять передбачуваною поведінку партнерів по ринкових відносинах (у першу чергу контрактне право) тощо” [31]. Вони справедливо зауважують, що “відсутність необхідних інституцій сприяла погіршенню загальної економічної ситуації. Тому тривалий трансформаційний спад має цілком логічне інституціональне пояснення” [31].
На нашу думку, становище ускладнювалося ще й тим, що створені інституції по-різному сприймалися економічними агентами. Ті із них, які мали більшу економічну владу, лобіювали свої інтереси у процесі законотворення, що спричиняло появу необґрунтованих (з точки зору інтересів суспільства), пільг. Таким чином, уже у самому процесі творення формальних інституцій закладалися нерівні умови (правила) економічної поведінки, що забезпечувало конкурентні переваги одним ринковим суб’єктам і робило безплідними всякі спроби цивілізованої конкурентної боротьби (у тому числі через активну інноваційну діяльність) для інших.
» следующая страница »
1 ... 86 87 88 89 90 9192 93 94 95 96 ... 241