На думку Дж. Уоліса і Д. Норта, трансакційний сектор зростав завдяки трьом головним причинам: поглибленню спеціалізації і розподілу праці; технічному прогресу в промисловості і на транспорті, який супроводжувався збільшенням розмірів фірм; посиленню ролі уряду у його взаємодії з приватним сектором.
Як бачимо, розвиток трансакційного сектора є важливою умовою успішного розвитку всієї економічної системи. Отже, його зростання та вдосконалення повинно стати одним з провідних напрямків інституційної трансформації у нашій країні.
На наш погляд, застосування методів, розроблених у рамках теорії транс- акційних витрат, сприяло б вирішенню цілого ряду актуальних для економіки України проблем, пов’язаних з інституційною трансформацією. До найважливіших з них можна віднести:
- зниження ризиків економічної діяльності; створення сприятливих умов для укладання довгострокових, складних та багатосторонніх контрактів; усунення перешкод для ринкового обміну; вдосконалення ринкового механізму;
- полегшення суб’єктам економічної діяльності виходу на ринок; подолання монополізації та структурних диспропорцій;
- зниження витрат економічних агентів, пов’язаних з експлуатацією ринкового механізму;
- створення сприятливих умов для поглиблення спеціалізації та суспільного розподілу праці;
- вдосконалення критеріїв оцінки ефективності інституцій;
- визначення напрямків та методів інституційної трансформації; створення процедур відбору та вдосконалення економічних інституцій;
- розвиток трансакційного сектора економіки та вдосконалення ринкової інфраструктури;
- створення системи стимулювання інноваційного розвитку;
- скорочення позалегального сектора економіки;
- зменшення втрат від опортуністичної діяльності;
- розвиток ринку інформації;
- обрання ефективних форм організації виробництва та бізнесу; встановлення оптимальних розмірів фірми.
Розв’ язання цих проблем має відбуватися у контексті реалізації цільової моделі інституційних змін, що забезпечить вдосконалення ринкового механізму в Україні, створить умови для стабільного економічного зростання.
1. Теорія фірми
Одним з парадоксів неокласичного підходу є “відторгнення теорії від її предмету” [28, с. 2]. Економічні агенти і фірми, тобто суб'єкти, рішення яких аналізуються, самі не розглядаються як предмети досліджень. За висновком М. Слейтера, для економіста фірма “по суті являє собою криву попиту і криву пропозиції, а вся теорія зводиться до логіки оптимального вибору ціни і комбінації витрат” [91].
Неокласична теорія доводить, що ринок без сторонньої допомоги може вирішити задачу оптимального розподілу ресурсів. За таких умов відпадає потреба у будь-яких адміністративних структурах, в тому числі і у таких “острівцях свідомого контролю” як фірми. Проте у реальній дійсності фірми та інші економічні організації все ж існують. А це значить, що інтеграція і координація взаємодії людей, необхідні в умовах спеціалізації і розподілу праці, відбуваються не лише децентралізовано, через ринковий механізм, але і централізовано, завдяки свідомому управлінню у межах фірми.
» следующая страница »
1 ... 57 58 59 60 61 6263 64 65 66 67 ... 241