Концепції інституціональної економічної теорії в управлінні розвитком соц-екон. систем

Всупереч такій оптимістичній оцінці В. Рапопорт вважає, що “... в Україні немає підстав для переходу до інформаційного суспільства, хоча з’явилося безліч комп’ютерів і мільйони людей за ними працюють. Але це не інформаційне сус­пільство, так само, як не є спеціалістом з комп’ютерних технологій кожний, хто грає в DOOM; ... індустріального суспільства в нас не створено і переходити до інформаційного рано; ... елементи індустріального суспільства були побудовані шляхом штучного втручання в громадське життя. .Стимулом було адміністра­тивне примушення та необхідність створення потужної військової промисловості. ... Перехід до інформаційного суспільства вимагає активного державного втручання. Але держава, що перебуває на доіндустріальному рівні свого розвитку, нездатна втрутитися з користю для справи, як нездатен той, хто не знає таблиці множення, взяти інтеграл, навіть якщо це дуже потрібно” [17].

Навряд чи ці крайні точки зору є істинними. Не варто впадати у надмірний оптимізм, вважаючи, що країна уже майже готова до масштабної і форсованої постіндустріалізації, разом з тим, не потрібно слідувати порадам - спочатку здійс­нити індустріалізацію і лише потім серйозно задумуватись, куди іти далі. Більш виваженою видається позиція А. Гальчинського, згідно якої: “Україна має мож­ливості вжити заходів до того, щоби нова інформаційна економіка насичувала стару індустріальну” [4]. Це досить перспективний шлях, оскільки він передбачає рух до постіндустріального суспільства не через руйнування індустріальних галузей, а внаслідок їх докорінної модернізації. До того ж, цей напрямок є багатообіцяючим з погляду перспектив розвитку кон’юнктури світових ринків.

Розглядаючи проблему побудови постіндустріального суспільства, важливо не залишити поза увагою її чи не найважливішу площину. Потрібно зважати на те, що будь-яка економічна і соціальна система, перш за все, є системою стосунків конкретних людей, які діють у певному інституційному контексті, що визна­чається культурою, мораллю, традиціями, звичаями, національним менталітетом, правовою системою, сумою накопичених як суто теоретичних, так і прикладних знань тощо. Виходячи з цього, чи не найскладнішою проблемою переходу до постіндустріального суспільства є проблема формування особистості нового типу. На Заході така особистість з’явилася в результаті логічного розвитку відносно автономної людини-індивідуаліста, яка виховувалася на моральних цінностях демократичного, ліберального суспільства та розширеного ринкового порядку і яка мала належні можливості для економічного і правового забезпечення своєї індивідуальної свободи та незалежності від держави і колективу. Сучасний всеохоплюючий постіндустріальний синтез, який приходить на заміну автоно­мізації індустріальної епохи, полягає, зокрема, у добровільній, різноплановій і багатовимірній інтеграції у принципово нові соціально-економічні структури саме суверенних особистостей. Способи формування цієї суверенності почали заро­джуватися, як уже зазначалося, у суспільствах із традиціями демократії та лі­бералізму, до того ж, достатньо багатих завдяки потужному масовому індуст­ріальному виробництву, що розвивалося у ринкових умовах.

Середньостатистичному громадянину України також близькі інтегративні традиції колективізму, соціальної солідарності тощо. Але ці традиції мають зовсім іншу природу і навряд чи згодяться для побудови постіндустріального сус­пільства. Вони є спадком тоталітарного періоду. Спільноти тоталітарного типу утворювалися, як правило, за наперед розробленими загальними планами без урахування цілей, планів та інтересів окремих особистостей. Така інтеграція потребувала нівелювання індивідуальних особливостей людей, їх стандартизації, оскільки це значно полегшувало підкорення чужій волі. Для інтеграції у постін- дустріальні комунікативні і продукуючі структури потрібні зовсім інші люди, їм повинні бути притаманні повага до чужої власності, чесність і пунктуальність у ділових стосунках, почуття відповідальності за порушення домовленостей, то­лерантність, прагнення до особистої свободи, ідеологічної та економічної незалеж­ності, схильність діяти у власних інтересах, але за єдиними для всіх правилами. Такі люди можуть сформуватися тільки під впливом моральних цінностей роз­ширеного ринкового порядку.

 

« Содержание


 ...  20  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я