Разом з тим, посилення централізованого державного регулювання і планування у перехідний період повинно узгоджуватися із політикою виваженої і поступової лібералізації економічних відносин, як однієї з визначальних умов ринкової трансформації. При цьому слід зважати на те, що лібералізація дає добрі результати і має сенс лише тоді, коли інституційна система суспільства створює належні умови для забезпечення ефективного захисту прав власності та дотримання усіма суб’єктами господарювання однакових правил економічної гри. Якщо ж така система ще не вибудувана, то результатом лібералізації стає не цивілізована конкуренція незалежних економічних агентів, а звільнена від регламентів жорстока боротьба за виживання. При цьому ключові ресурси і основні важелі економічного впливу зосереджуються у руках тих небагатьох, які зуміли найкращим для себе чином використати вигідні стартові позиції - приналежність до влади, керівництво державними підприємствами тощо. Така лібералізація перетворює декларовану свободу для всіх у економічну залежність більшості, що програла у боротьбі без правил, від меншості, яка виявилась переможцем завдяки практично необмеженим можливостям посилення вихідних пріоритетних позицій. Лібералізм за відсутності відповідних інституційних обмежень неминуче трансформується у свій антипод - масову залежність від кланово-олігархічних угрупувань, що по суті є однією із форм тоталітаризму. Якщо ж такі обмеження існують, то лібералізація створює найкращі умови для вільної цивілізованої конкуренції, розвитку ринкових відносин, економічного та соціального прогресу.
Коментуючи наслідки псевдолібералізації на пострадянському просторі, відомий французький економіст Р. Буайє відзначає: “Заборона комуністичної партії, відмова від планування, приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової динаміки. Зовсім навпаки, виникає нерівність у доступі до ресурсів, до інформації, до політичної влади, що створює сприятливі умови для нових монополій і веде до повсюдного поширення практики двосторонніх угод, а зовсім не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій і анонімних запитів” [3, с. 29].
Отже, характерною рисою цільової моделі економічної трансформації має бути органічне поєднання централізованого державного регулювання і планування з ринковою системою координації, яка передбачає організацію економічних відносин на демократичних і ліберальних принципах та їх досконалу інституційну регламентацію.
Чи не найбільш одностайними українські політики, державні діячі і науковці є у визнанні того, що економічні реформи повинні бути соціально спрямованими. Але масова прихильність до соціальної справедливості ще не свідчить про однакове розуміння її змісту та про відсутність суперечностей щодо шляхів її досягнення.
Всі апологети соціальної справедливості більшою чи меншою мірою тяжіють до однієї з двох різнополюсних концепцій. Перша виходить із соціалістичної ідеї дистрибутивної справедливості, сутність якої у перерозподілі національного доходу на користь бідних і знедолених; друга - з ліберальної ідеї комунікативної справедливості, що полягає у наданні всім членам суспільства рівних прав та можливостей для реалізації трудового і творчого потенціалу та забезпечення себе та членів своїх сімей всіма необхідними благами.
Досвід масштабної реалізації принципів дистрибутивної соціальної справедливості у Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах дозволяє зробити певні висновки щодо позитивних і негативних наслідків тотального централізованого перерозподілу. З одного боку він забезпечує відносну рівність доходів, дозволяє долати бідність у її крайніх проявах, відкриває доступ широких верств населення до освіти і охорони здоров’ я тощо. З іншого - призводить до так званої зрівнялівки, яка паралізує ініціативу та ділову активність. Для його реалізації необхідним стає якщо не формальне, то фактичне зосередження прав власності на більшість засобів виробництва у руках адміністративного апарату, що обумовлює домінування тоталітарних принципів організації суспільного та господарського життя. Дистрибутивна соціальна справедливість мало сумісна з ринковими засадами функціонування економіки. За умов тотального перерозподілу ціни перестають виконувати роль інформаційних сигналів, які дозволяють враховувати і з користю застосовувати величезні масиви розсіяної у економічному середовищі інформації, в т. ч. про попит і пропозицію, рідкісність ресурсів та способи їх ефективного використання тощо. Все це вкрай пригнічує фактори самоорганізації соціально-економічної системи, яких не може замінити навіть найдосконаліше планування та адміністрування і, врешті решт, неминуче призводить до застою, занепаду і втрати конкурентоспроможності на міжнародному рівні. Цілком слушним є застереження одного з найбільш послідовних критиків концепції дистрибутивної соціальної справедливості Ф. Хайєка. “Якщо система компенсації не вказує людям, яким чином їх зусилля можуть принести найбільший вклад у загальний продукт, ефективне використання ресурсів стає неможливим. Там, де конкретний вклад у загальний соціальний продукт перестає бути основним критерієм винагороди, де розподільники заявляють про свої претензії, економічні гальма виявляються нестерпними” [23].
» следующая страница »
1 ... 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 ... 241