Однак основне завдання інжинірингу в техніко-технологічній сфері виробництва - це надання послуг з вибору сумісних технологічних процесів для успішного функціонування виробничої системи підприємства, передачі пов’язаних з цим процесом ноу-хау. На відміну від передачі ноу-хау, договір інжинірингу передбачає вирішення конкретного завдання на підприємстві, тоді як передача ноу-хау - це передача нових знань з покращення чогось, яка проте, не гарантує ефективності його використання в конкретному виробничому середовищі. За таких умов договір інжинірингу гарантує стороні-імпортеру технологій їх сумісність та ефективне використання в поєднанні з іншими технологіями на конкретному підприємстві та за конкретних умов, доповненням до цього є рекомендації щодо використання певних витратних матеріалів та сировини у процесі виробництва, передача знань методом навчання персоналу, постачання обладнання. Таким чином, інжиніринг як організаційна форма трансферу технологій забезпечує їх передачу з використанням різних каналів (рис. 2.19.) На наш погляд, найчутливішим із них до проявів опортуністичної поведінки (і який робить проблематичним широке застосування інжинірингу), є “знання, втілені у людині”.
Підприємство-консультант
Технологія
Рис. 2.19. Використання каналів передачі технологій при здійсненні трансферу за допомогою інжинірингу
Саме людина як носій знань (конкретна особа, яка володіє найбільш цінними знаннями, що дають змогу зробити інжиніринг ефективним), є най- вразливішою ланкою трансферу технологій при використанні організаційної форми інжинірингу. Пояснюється це передусім відсутністю чіткої визначеності у сумі знань, які передаватимуться в процесі інжинірингу. Це зумовлює психологічну недовіру керівників підприємств до консультантів, а відтак - потребує додаткового захисту від “ухиляння” та “вимагання”, ускладнюючи процедуру укладання угоди. До того ж в Україні, через недосконалість законодавства з врегулювання питань інтелектуальної власності, наявність таких знань важко перевірити.
Набагато чіткіше ідентифікуються знання, що передаються у процесі “повного інжинірингу”. Тут “інтегрується оптимальний набір технологій і обладнання, а проблема замовника вирішується за інноваційним циклом: маркетинг, обґрунтування, розробка, комплексне постачання обладнання, підготовка персоналу, здача “під ключ” [26]. До того ж, оскільки здається “під ключ” об’єкт із чітко визначеним кінцевим результатом, який можна оцінити заздалегідь зафіксованими параметрами, покупець технології впевнений у тому, що дотримання умов договору про трансфер технологій можна буде забезпечити через правовий механізм.
Отже, з огляду на зазначене, в Україні з усіх різновидів інжинірингу найбільшою мірою поширений повний інжиніринг. Однак його доцільно використовувати при реалізації масштабних проектів. Водночас за перехідного періоду, коли багато вітчизняних великих підприємств втрачало ринки через нездатність перейти до випуску конкурентоспроможної продукції, саме інжиніринг, як форма адаптації існуючої технологічної бази до нових умов, міг би принести реальну користь у разі належного правового забезпечення виконання відповідних робіт.
Наступна група організаційних форм трансферу ґрунтується на контрактних умовах. Вона поділяється на дві підгрупи - контрактних рівномірних відносин (ліцензування й кооперування) і контрактних нерівномірних відносин (франчайзинг і лізинг). Об’єднує їх те, що передача технологій передбачає досить тривалий час співпраці учасників трансферу, при цьому їх взаємні зобов’язання регулюються контрактом. Однак існують суттєві відмінності у сутності контрактних відносин в обох групах. У другій групі покупець технології стає цілковито залежним від продавця (оскільки альтернативні форми трансферу технологій не можуть бути використані, тому що продавець не дає на це згоди або ж за відсутності у покупця впевненості у власних силах для самостійного створення бізнесу). З цих причин продавець технологій укладає контракт на набагато вигідніших для себе умовах співпраці.
» следующая страница »
1 ... 171 172 173 174 175 176177 178 179 180 181 ... 241