3. Частки продукції фірми-експортера, виготовлена за технологією, що є об’ єктом продажу на ринку.
4. Прибутку, який отримує фірма-експортер від використання технології.
5. Ціни на ринку технологій-аналогів.
6. Рівня та розмаху використання технології фірмою-імпортером.
7. Відповідність технології рівню технологічного укладу, що склався в галузі або на ринку.
При укладанні угоди необхідно керуватися принципами свободи вибору та волі партнера, балансу інтересів, зменшення витрат, враховуючи договірні зобов’язання і гарантії своєчасної передачі технології (обладнання, документації, навчання персоналу і т.п.), конфіденційності, достовірності наданої інформації.
Етап експлуатації технології. Характеризується використанням технології у виробничому процесі фірми-імпортера та нагляду сторін за виконанням угоди про трансфер технології. Ефективність етапу багато в чому залежить від якості проведеної роботи на попередніх етапах, а також сумлінності виконання угоди партнером, рівнем законодавчого забезпечення. Якщо передбачено угодою, то згідно договірних зобов’ язань сторона - постачальник технології - має забезпечувати покупця інформацією про нововведення, запасними частинами, матеріалами, здійснювати нагляд за відповідністю та правильністю використання технології.
Позадоговірний етап. Існує тоді, коли угода про трансфер технології укладається на визначений термін із нерозголошенням і невикористанням після проходження терміну інформації щодо цієї технології. Етап характеризується показником рівня витрат, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності. Вони виникають, як правило, в сторони, що передає технологію і, насамперед, пов’язані із сумлінністю виконання зобов’ язань фірмою-покупцем, проте існує можливість наявності таких витрат і у сторони-покупця - через імовірність безпідставних судових позовів.
Аналізуючи зміст робіт на кожному із описаних вище етапів, можна бачити, що їх здійснення потребує значної кількості спеціальної інформації, яка має бути ретельно опрацьована імпортером для зменшення витрат, пов’язаних з процесом залучення технології. Такі витрати завжди виникають при обміні правами власності на певний ресурс і носять назву трансакційних. Їх величина залежить від багатьох чинників, в тому числі повноти інформації про об’єкт передачі прав власності, умови його захисту, організаційної форми передачі тощо. Це робить актуальним для підприємств питання їх мінімізації, яке може бути вирішене через чітке визначення змісту і місця виникнення цих витрат, а також з’ ясування можливості їх зменшення завдяки вибору оптимальної організаційної форми трансферу технології.
2.3.3. Трансакційні витрати і організаційні форми трансферу технологій
Трансакційні витрати, як витрати, необхідні для подолання невизначеності у ході обміну економічними благами між суб’єктами ринку виникають на різних стадіях їх взаємовідносин. Як зазначає Д. Норт, вони “складаються із витрат оцінювання корисних властивостей об’єкта обміну і витрат забезпечення прав і примушування їх дотримування” [45, с. 83-84 ]. Оскільки трансфер технологій можна розглядати як один із можливих варіантів обміну економічними благами, трансакційні витрати виникають і у процесі його здійснення. Причому певна частина витрат характеризує момент до акту взаємовідносин (збір інформації), інша стосується моменту оформлення, встановлення взаємовідносин (переговори і укладання контракту), ще одна - носить постконтрактний характер (міри безпеки проти дій на шкоду контрагенту, міри по встановленню порушених прав власності) [24].
» следующая страница »
1 ... 167 168 169 170 171 172173 174 175 176 177 ... 241