2) проаналізувати фінансову звітність відділу маркетингу щодо укладених угод з приводу даного ресурсу та юридичного відділу на предмет можливих судових витрат;
3) проаналізувати складові системи матеріально-технічного забезпечення та управління запасами на основі коефіцієнтів обігу і використання запасів матеріалів;
4) отримані результати порівняти з аналогічними по галузі чи за минулі періоди відносно укладеної угоди.
На нашу думку, така методика дає змогу лише здійснити наближену оцінку витрат, пов’язаних з укладанням певних угод, які часто повторюються. Однак вона не дає достатньо інформації для того, щоб прийняти певне рішення (позитивне чи негативне) щодо поодиноких трансакцій (нових, з контрагентами, з якими раніше угоди не укладалися). Крім того, інформація щодо потенційного партнера може бути і конфіденційною, яка не підлягає розголошенню і отримати її часто не вдається.
Український вчений С. Архієреєв, досліджуючи вплив трансакційних витрат на діяльність суб’єктів господарювання, запропонував методику розрахунку економії на трансакційних витратах через зниження вартості операцій внаслідок концентрації ринкових контрагентів [б]. Така методика є корисною при обґрунтуванні доцільності прийняття управлінських рішень щодо вибору форм ринкової взаємодії. Однак вона може бути застосована лише за наявності відповідних статистичних даних щодо розміру цих витрат до і після проведення концентрації (злиття, поглинання тощо).
Існують думки, що величину трансакційних витрат можна обрахувати і використовуючи чинну систему бухгалтерського обліку. Так, Г. Козаченко і Г. Ма- кухін пропонують розраховувати їх як різницю між валовими витратами підприємства, витратами на виробництво і його обслуговування та витратами на управління [3б]. Такий спрощений підхід вписується у чинну систему обліку витрат, однак не дає можливості розділити зовнішні і внутрішні трансакційні витрати, а отже, не може бути використаний для моделювання організаційно-структурної форми ведення бізнесу. В той же час автори використали даний спосіб обрахунку трансакційних витрат для порівняльної оцінки їх рівня для підприємств різних галузей, зіставляючи їх із показниками валових витрат і зазначаючи, що чим вищий рівень конкуренції, тим вищим є рівень трансакційних витрат в галузі.
Захарченко В. робить спробу визначити рівень трансакційних витрат навіть на окремі види продукції (одяг різного асортименту, що пошивається ВАТ “Володарка”), не пояснюючи при цьому методики проведення розрахунків [2б]. Однак, на нашу думку, трансакційні витрати можуть бути розраховані на окремі види продукції, якщо вони включають тільки витрати на збут і якщо канали збуту для кожного виду продукції формуються окремо. Такого роду оцінки не можуть служити інформаційною базою для оптимізації організаційно-структурної форми бізнесу. Отже, пропонований ним спосіб врахування трансакційних витрат у собівартості окремих видів продукції видається нам неперспективним, оскільки він не дає змоги враховувати зміну трансакційних витрат внаслідок входження під- приємства-виробника у вертикально-інтегровану структуру і підтвердити доцільність такого входження саме з погляду економії трансакційних витрат. На наш погляд, більший економічний сенс має порівняння величини сукупних трансакційних витрат підприємства до і після входження у вертикально інтегровану структуру.
Таким чином, можна стверджувати, що проблема обліку трансакційних витрат залишається відкритою, незважаючи на те, що рівень даних витрат в Україні є досить значним. Існуючі методики здебільшого орієнтовані на наближену оцінку рівня трансакційних витрат, що зумовлено, як зазначалося, специфікою ведення бухгалтерського обліку в країні. Для того, щоб мати можливість виокремити трансакційні витрати із загальних витрат підприємства, необхідно сформувати систему управлінського обліку. Це потребує аналізу процесу обліку витрат діяльності підприємства у межах стандартного пакету “1С: Бухгалтерії” і виокремлення у ній елементів, що входять до складу трансакційних витрат.
» следующая страница »
1 ... 140 141 142 143 144 145146 147 148 149 150 ... 241