Концепції інституціональної економічної теорії в управлінні розвитком соц-екон. систем

У системі “1 С: Бухгалтерія” формування відомостей про витрати підпри­ємства здійснюється автоматично на основі введення початкових даних згідно документів (рахунків, рахунків-фактури, актів виконаних робіт, послуг тощо), які підтверджують здійснення цих витрат. З огляду на функціональні обов’язки бух­галтера його цікавить переважно кінцева сума витрат. Оскільки окремі рахунки для фіксації трансакційних витрат у бухгалтерському обліку відсутні, доцільно для відображення інформації про дані витрати внести відповідний наказ про облікову політику для бухгалтера, який займається обліком витрат. При цьому зовнішні трансакційні витрати можна відстежувати як витрати, пов’язані з відносинами з певним контрагентом. Тому, обробляючи первинний документ, бухгалтер буде вводити не лише загальну суму витрат, але й фіксувати, при взаємодії із яким контрагентом вони виникають.

Облік внутрішніх трансакційних витрат, як витрат на утримання апарату управління, ведеться у складі витрат підприємства і відображається у собівартості реалізованої продукції, робіт, послуг. Тому частину цих витрат вносити за до­датковим розпорядженням керівника не потрібно, оскільки кожне підприємство займається плануванням і калькулюванням собівартості продукції і її складові є визначеними. Необхідно лише скоригувати роботу бухгалтера на окреме відоб­раження лише тієї частини витрат, що характеризує роботу підрозділу, що про­дукує роботи, послуги, аналогічні ринковим.

***

Таким чином, спираючись на концепцію теорії фірми і розглядаючи ви­робниче підприємство як складну систему виробничих, соціальних та економічних відносин між учасниками виробничого процесу, можна стверджувати, що еко­номічність управління виробничою функцією фірми значною мірою залежить від здатності вищого менеджменту до врегулювання цих відносин. Чим вигіднішими є взаємовідносини між структурними елементами підприємства, тим більший по­тенціал розвитку воно має, що повинно враховуватися при розробленні стратегії його розвитку.

Очевидно, що оптимальне організаційне проектування посилює ефект спіль­ної взаємодії структурних елементів підприємства, даючи змогу з більшою ефек­тивністю здійснювати між ними обмін ресурсами, створюючи тим самим до­даткові джерела конкурентних переваг і забезпечуючи можливості зростання. З огляду на це вважали правомірним виділити в межах загальної стратегії діяльності підприємства стратегію організаційно-структурного розвитку. Вона може бути визначена як довгострокова модель діяльності, розроблена для досягнення стра­тегічних цілей підприємства через оптимізацію взаємовідносин між його струк­турними елементами.

Узагальнення теоретичних основ управління розвитком підприємств дало змогу виокремити дві альтернативні форми їх організаційно-структурного роз­витку - спеціалізацію на виробничій функції із зростанням масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) і організаційно-структурну розбудову з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зрос­тання). Аргументовано, що перша вигідна за умов, коли витрати ринкової взає­модії, необхідні для залучення на фірму виробничих ресурсів, є прийнятними для виробника; вона передбачає нарощування виробничих потужностей шляхом ре­продукування та вдосконалення структурних ланок, задіяних в існуючих бізнес- процесах. Друга реалізується за умов великих ризиків ринкової взаємодії, вна­слідок чого ціна виробничих ресурсів зростає; передбачає розвиток підприємства через інтеграцію з постачальниками ресурсів або створення взаємодоповнюючих виробництв власними силами, завдяки чому ціна ресурсів оптимізується.

На вибір стратегії організаційно-структурного розвитку підприємства сут­тєво впливають витрати ринкової взаємодії. Аналіз умов діяльності вітчизняних підприємств показав, що макроекономічні регулятивні структури є недосконалими і малоефективними, внаслідок чого підприємницька практика сформувала методи і схеми ведення бізнесу, серед яких переважають не зафіксовані юридично угоди про обмін економічними благами. Укладення контрактів в неявній формі, суто неформальні домовленості між суб’єктами ринку спричиняють високі ризики ринкової взаємодії. Прагнення їх мінімізувати створює у підприємницькому се­редовищі передумови для інтеграційних процесів.

 

« Содержание


 ...  150  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я