Закріплений цей процес був підписанням ще ряду важливих договорів. 7 грудня 1970 р. в Варшаві був підписаний Договір між ФРН та Польщею про нормалізацію відносин між двома державами. Він підтверджував існуючі між цими державами кордони, що було дуже важливо, оскільки знімало претензії Аденауера на перегляд результатів війни.
З вересня 1971 р. між СРСР, США, Великобританією та Францією була парафована Чотиристороння угода відносно юридичного статусу Західного Берліну. Згідно неї західні держави зберігали право тримати в Західному Берліні свої військові контингенти й використовувати транспортні шляхи, що зв’язували ФРН з Західним Берліном. Проте Західний Берлін не визнавався складовою частиною ФРН, хоч ФРН мала право представляти інтереси населення Західного Берліну за кордоном. Угода набрала чинності 3 червня 1972 р.
Далі була досягнута нормалізація відносин між ФРН і НДР. 21 грудня 1971 р. сторони підписали Договір про основи відносин між ФРН і НДР. ФРН нарешті відмовилась претендувати на статус єдиної легітимної Німецької держави
і встановлювала з НДР нормальні відносини. Щоб пом’якшити Брандту критику з боку пронацистських кіл, передбачалось, що сторони обміняються не посольствами, а «постійними представництвами». Необмежена за терміном угода набрала чинності 21 червня 1973 р.
Вище викладене означало, що переможена у другій світовій війні Німеччина
нарешті відмовлялась від безпрецедентних вимог диктувати головній державі-переможниці — Радянському Союзу умови післявоєнного устрою.
11 грудня 1973р. в Празі був підписаний Договір між ФРН і Чехосло- ваччиною про нормалізацію відносин між двома державами. Оскільки чехословацька Судетська область за Мюнхенською угодою від 30 вересня 1938 р. була загарбана гітлерівською Німеччиною і увійшла до її складу, а після загарбання Німеччиною 15 березня 1939 р. вся Чехія увійшла до рейху, то це давало можливість Чехословаччині й її громадянам на основі цих актів претендувати на компенсації з боку Німеччини, що загострювало б відносини між двома державами. Щоб цього не було, в договорі вказувалось, що договір не дає підстав для матеріальних претензій до ФРН з боку ЧССР. Що, звичайно, не можна було вважати справедливим.
21 грудня 1973р. ФРН уклала договори про нормалізацію відносин з Угорщиною та Болгарією. Оскільки відносини ФРН з Югославією та Румунією були нормалізовані ще до 1970 р., то таким чином ФРН нормалізувала свої відносини з усіма соцдержавами Європи. Це був важливий внесок в європейську розрядку, і заслуга в цьому, безсумнівно, належала Віллі Брандту.
На жаль, 7 травня 1974 р. Брандту довелося піти у добровільну відставку з посади федерального канцлера. Впливові праві пронацистські сили в ФРН, незадоволені «поблажливою» політикою свого канцлера щодо переможців, скористались дріб’язковою подією, щоб позбавитись від Брандта — викриттям в найближчому оточенні канцлера агента спецслужб НДР. Вони все ще намагались не визнавати результатів війни, розповсюдити свій вплив на всю Німеччину шляхом тиску, політикою «невизнання».
Проте відбулось відновлення єдиної німецької держави з зовсім інших причин — з причини розпаду соцсистеми в Європі.
» следующая страница »
1 ... 112 113 114 115 116 117118 119 120 121 122 ... 187