Підсумовуючи викладене, можна сказати, що досить успішний розвиток європейської інтеграції також вписувався в загальний процес розрядки, яка досить повільно наступала в Європі.
«Комуністична аномалія» в Чехословаччині та її збройне придушення силами ОВД
Поки капіталістичний світ, його провідні ланки, об’єднані проти «комуністичної загрози» в блоки та інтеграції, вирішував справи свого подальшого «надмірного економічного збагачення» і розбирався, кому має належати першість в справах політичних і військових, «комуністичний світ», вирішуючи свої нагальні проблеми в дусі «безсмертного вчення марксизму-ленінізму», зіткнувся з проблемою для нього незвичайною і неочікуваною. Виявилось, що при побудові світлого комуністичного майбутнього не всі компартії вважали нормальним в умовах «реального соціалізму» тримати народ в одвічних економічних труднощах, в жорстокому тоталітарному режимі, за «залізною завісою». Що є компартії, яким «більше всіх треба»: мало того, що комуністична еліта живе у повному достатку та користується винятковими правами, так ще дай народу право висловлювати різні думки, мати інші партії (це взагалі жах), говорити і писати що заманеться!
Такою компартією, порушницею «комуністичного порядку», стала компартія Чехословаччини (КПЧ), в якій збереглися діячі з «пережитками» недавнього буржуазного минулого часів Бенеша-Масарика. Новий перший секретар ЦК КПЧ Александр Дубчек (ним він став 5 січня 1968 р. після вимушеного звільнення з цієї посади Антоні- на Новотного), відбиваючи думку чехословацької інтелігенції та багатьох інших верств населення, вважав, що соціалістичний лад не має бути тоталітарним, навпаки, має за ступенем демократії перевищувати буржуазний лад. В березні того ж року Новотний змушений був поступитись і на президентській посаді Людвіку Свободі, герою війни, командуючому чехословацькими військами, що бились проти гітлерівців на радянсько-німецькому фронті. Отже, в КПЧ і в ЧССР створилось керівництво, яке вже не було маріонеткою в руках Москви.
І в ЧССР, соціалістичній державі, почали відбуватись дивовижні речі: критика соціалістичного ладу перевершила рівень буржуазної, в газеті «Руде право», центральному органі ЦК КПЧ, стали з’являтися статті, які важко було узгодити з марксизмом-ленінізмом.
Для радянського «досвідченого керівництва» було зрозуміло: треба вводити танки. Але бентежило те, що ЧССР — держава «цілком соціалістична», а порушником соціалістичних порядків є компартія, її керівництво. Можна було в 1956 р. в Угорщині оголосити кардинала Міндсенті і на худий кінець голову соціалістичного уряду Імре Надя, які апелювали до Заходу, оголосили про вихід Угорщини з Варшавського пакту, «фашистами» і розстріляти їх разом з їх спільниками. Чехословацькі комуністичні керівники до Заходу не звертались, з ОВД не виходили, та й проти соціалізму не виступали. Вони хотіли реформувати «реальний соціалізм», надати йому «людське обличчя». І назву ці події отримали «Празька весна»
.
Але чехословацький варіант відносин в соцтаборі, його «новий досвід» був дуже небезпечним для СРСР, загрожував розвалити соц- табір, позбавити Москву беззастережного керівництва світовою соц- системою, а СРСР — ролі супердержави.
З тривогою до подій в Чехословаччині приглядались і керівники інших соцдержав Східної Європи. Особливу тривогу проявляли в НДР Вальтер Ульбрихт, а в Польщі — Ладислав Гомулка
. І це було невипадково: в цих державах, та й не лише в них, громадськість «з інтересом» спостерігала за розвитком подій в Чехословаччині і була не від того, щоб піти «чехословацьким курсом»...
Головні радянські «спеціалісти» з таких питань — Берія був розстріляний, досвідчений виконавець «делікатних справ» з КДБ — П. Судо- платов відбував вирок в тюрмі. Радянське керівництво було в розпачі.
» следующая страница »
1 ... 109 110 111 112 113 114115 116 117 118 119 ... 187