Крім економічного та юридичного аспектів, у власності слід виділяти й інші аспекти.
Так, соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так в Україні у 90-х роках активне формується клас буржуазії, так званих "нових українців”, які, переважно, збагатилися за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків, зосередили в своїх руках важливі інформаційні ресурси та іншими незаконними методами.
Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства. Скажімо, клас "нових українців” формується і внаслідок 'надмірного роздування 'державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних квартир за заниженими цінами тощо.
Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержавлення власності в колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявилося у масовому розкраданні цієї власності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.
Так, до кінця 2002 р. внаслідок кланово-номенклатурної приватизації значна частина основних фондів вартістю близько 300 млрд. крб. (грошових одиницях СРСР) була продана за 6 млрд. грн. Перший віце- прем'єр Кабінету Міністрів України М. Азаров так влучно виразився з цього прводу: ”Півкраїни продали за 6 млрд. грн. ”.
Певною мірою це відображено в працях Норта, який стверджує, що політичним системам властиво створювати неефективні права власності в інтересах осіб, які зосередили у своїх руках владу.
Неоінституціоналізм - сукупність сучасних інституці- ональних концепцій, в центрі яких знаходиться людина, котра для істотного покращення свого місця і становища вимагає вдосконалення соціальних інститутів і навіть їх соціалізації, проте в своїх дослідженнях окремих з них (власності, влади) операються на недосконалі вихідні положення.
Відмінність неоінституціоналізму від інституціоналізму щодо методології полягає, по-перше, в тому, що об'єктом дослідження
передусім є поведінка окремих індивідів у межах традиційних інституціональних структур та пристосування до цих структур (корпорацій, профспілок, держави) певних суспільних норм і правил (правових, етичних та інш.), а не самих структур спрямованих на захист інтересів індивідів. Так, Норт стверджував, що інститути лише формують можливості, якими можуть скористатися члени суспільства, а за допомогою організацій можна впливати на зміну самих інститутів зворотним впливом шляхом змін певних спонукальних мотивів на організації (що зрощуються з інститутами) з боку індивідів, їх свідомості, сприйняття ними і реакції на ці мотиви, передусім з боку талановитих керівників організацій, а також у разі співробітництва між людьми. Якщо дві сторони уклали контракт і за зміни цін намагаються змінити його умови, вони можуть погодитися на відповідні витрати, що певною мірою впливатиме на еволюцію загальних норм і правил, але принципових відмінностей між трансакційною (найповніше розробив О. Вільямсон) та інституціональною концепціями не існує.
Раціональною є ідея неоінституціоналізму про недосконалість аналізу економічної системи лише з боку раціонально мислячого індивіда і необхідно враховувати дії організацій людей, наприклад, товариств споживачів.
Недоліком соціально-правової форми неоінституціоналізму є звужений підхід і характеристика діяльності індивіда в межах організації та певних інститутів (зведення такої діяльності передусім до набуття прав власності, а отже, ігнорування соціально-економічної форми індивідів (перебування більшості з них у межах корпорації як найманих працівників, у межах держави - як платників податків та об'єктів соціально-економічної політики держави та ін.). Водночас така характеристика перестає бути обов'язковою в процесі діяльності індивіда в межах політичних установ (партій, міської ради та ін.), громадських установ (клубів, спортивних об'єднань, церков та ін.), доповнюючою в межах загальноосвітніх установ (шкіл, університетів, закладів професійної освіти). Зосереджуючи увагу на правах власності, представники, неоінституціоналізму необгрунтовано абстрагуються від економічного аспекту власності, від економічної влади в суспільстві тощо, а отже, сповідукугь певною мірою постулати позитивної економічної теорії; основні неоінституціональні концепції (прав власності, агентських відносин, трансакційних витрат), грунтуючись на неокласичних постулатах "людини економічної", не враховують (або враховують незначною мірою) інші індивідуальні інтереси, а тому
» следующая страница »
1 ... 85 86 87 88 89 9091 92 93 94 95 ... 279