При цьому встановлюється вольове ставлення людини де речі. Вона вкладає свою волю у певну річ. У цьому плані юридична власність означає ставлення індивіда до речей як до своїх, тобто як до самого себе, або поширення самого себе на зовніші предмети, їх втягування у свою орбіту, владу над речами, коли власник може розпоряджатися ними на свій розсуд. Речі при цьому уособлюються, персоніфікуються і протиставляються іншим речам, що або взагалі не перебувають у чиємо- небудь володінні, або перебувають у володінні інших суб'єктів. Вільний достун до таких речей інших членів суспільства не допускається. Певні речі як об'єкти володіння становлять майно конкретної особи, стають монопольною сферою вияву виключно волі їхнього власника. У свідомості останього цей процес відображається у його ставлені до речей, як до своїх, що не перебувають у сфері вияву волі інших індивідів. У свідомості таких осіб це відображається як ставлення до чужих речей, не як до свого майна. Найважливіші категорії юридичної власності - володіння, розпорядження, користування.
Якщо основними елементами (або "пучками”- за визначенням американських вчених Р. Коуза та А. Алчіана та ін.) права власності раніше називались три базові елементи (володіння, розпорядження і користування), то в сучасних умовах право власності розглядається як володіння "пучком" із 11 таких прав. До них належать:
Р право володіння (або виключного фізичного контролю над матеріальними та нематеріальними благами);
> право використання (тобто право застосування корисних властивостей матеріальних і нематеріальних благ для себе);
> право управління (тобто право вирішувати, хто забезпечить використання таких благ і механізм цього використання);
> право на дохід (тобто право володіння результатами від використання матеріальних і нематеріальних благ);
> право на відчуження, споживання, зміну або знищення таких благ, що загалом називається правом суверена;
> право на безпеку (або право на захист від експропріації благ і можливої шкоди, збитків від зовнішнього середовища);
> право на передання благ у спадок;
> право на безтерміновість володіння благом;
> заборона використовувати блага способом, який завдає збитків довкілля;
> право на відповідальність у формі стягнення (тобто можливості вилучення блага для сплати боргу);
> право на існування інститутів та процедур, за допомогою яких можна відновити порушені правомочносгі, що загалом отримало назву права на остаточний характер.
Такий внесок західних економістів у розвиток теорії прав власності загалом позитивний. Проте науково необгрунтованою є їхня позиція щодо ігнорування економічної власності:
^по-перше, відповідає вимогам позитивної економічної теорії,
^ по-друге засвідчує їх неспроможність заглиблюватися в економічну сутність проблеми і акцентування уваги на формах вияву цієї сутності, а отже на поверхових зв'язках.
Юридична власність в Україні сприяє формуванню класу капіталістів шляхом надання численних податкових пільг наближеним до влади власникам, прийняття відповідних за змістом законів.
» следующая страница »
1 ... 84 85 86 87 88 8990 91 92 93 94 ... 279