.
Одним із наслідків виникнення дефіциту робочої сили є зміна якісного складу зайнятих в офіційній економіці. На переддень ринкових трансформацій резерв надзайнятості, що, як очікувалося, може бути вивільнений в умовах більш розвинених ринкових відносин, орієнтованих на комерційний успіх, оцінювався приблизно у 4 млн. чол., або 20% в цілому по державному сектору народного господарства України. Цей резерв складався з робітників важкої ручної і некваліфікованої праці, яких передбачалося перекваліфікувати, покращити якість їх професійної підготовки, службовців-неспеціалістів, функції яких мали бути заміщені автоматизованими знаряддями праці, працівники зайвих управлінських ланок тощо. Припускалося, що ці працівники й будуть вивільнені першими. Але логіка подій виявилася обтяженою більшими суперечностями. Як свідчать статистичні дані місцевих центрів зайнятості, логіка передбачуваних подій на ринку праці спрацювала лише на початку такого реформування: у 1992 році перша хвиля вивільнення була визначена звільненням підприємств та організацій від баласту чисельності. Але згодом за різкого скорочення обсягів виробництва, переходу кризових явищ у затяжну хронічну фазу підприємства залишили наймобільніші кадри — кваліфіковані працівники, особи молодого і середнього віку, які в основному знаходили роботу у сферах неформальної, архаїчної діяльності — від трудової міграції і човникової торгівлі до експлуатації в якості живого товару та работоргівлі. За останні роки держсектор значною мірою, за винятком кількох галузей (фінансування, управління), практично був позбавлений припливу кваліфікованої молоді, значно погіршилася професійно-кваліфікаційна структура працюючих. За даними обстеження, проведеного центром «Соціум», більше половини опитаних виконують роботу, для якої не мають відповідної професійної підготовки. На підприємствах і в організаціях у сучасних умовах, поряд з масштабним прихованим безробіттям, є вакансії кваліфікованих робітників, потрібних для виконання господарських замовлень, які лише зрідка вдається закрити. Отже, у реформуванні національного ринку праці наявний парадокс: і кількісно, і якісно резерв надзайнятості у держсекторі порівняно з вихідними умовами майже не змінився, рівень зареєстрованого безробіття в Україні найнижчий серед усіх країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин
.
Сучасна проблема різкого зниження професійного рівня працівників, особливо робітничих кадрів, ситуація з професійною підготовкою пра-
цюючих є серйозним гальмом для трансформаційних процесів у національній економіці. Отже, не випадково, що проблеми профтехосвіти останнім часом потрапили у фокус уваги громадськості. Вони обговорювалися у Верховній Раді і Кабінеті Міністрів, на спільній колегії Міністерства науки і освіти та президії АПН України, на загальних зборах АПНУ. У грудні 2003 року відбулася всеукраїнська нарада керівників вищих навчальних закладів І — II рівня акредитації, де гостро були поставлені питання модернізації професійної освіти, пошуку нових форм взаємовідносин з виробниками.
До речі, у Росії проблема кадрів стоїть ще гостріше. За оприлюдненими статистичними даними, на російському ринку праці найбільше вакансій саме робітничих професій—80 — 85%, на фахівців середньої ланки попит значно нижчий — 10 — 12%, на тих, хто має повну вищу освіту, — 7%. У цьому виявляються наслідки архаїзації соціально-економічної структури суспільства. Водночас на 10 тис. населення у ПТУ і профшколах навчається 114 осіб, у технікумах — 164, у вищих навчальних закладах III — IV рівня акредитації — 401.
В Україні існує приблизно таке ж співвідношення: 98 осіб (на 10 тис. населення) навчаться в закладах профтехосвіти, 122 — в технікумах, 381 — у вищих навчальних закладах III — IV рівня акредитації1. Щодо вакансій, то державна статистика тут практично відсутня, що означає тінізацію всього ринку праці.
» следующая страница »
1 ... 250 251 252 253 254 255256 257 258 259 260 ... 350