Пошук шляхів виходу з глибокої кризи, в якій перебуває державне економічне управління, встановлення справжніх її причин, розробка ефективних заходів детінізації економічних процесів потребує звернення до аналізу конкретних протиріч реальної економічної моделі нашого суспільства, її генетичного коріння.
Рівняння на Захід (модернізація) і цивілізованість довгий час розглядалися як нерозривні, навіть тотожні процеси. Багато із залежних країн в міру звільнення від колоніальної, неоколоніальної залежності розвивалися в межах цієї моністської моделі. Однак хоча дана модель справляє величезний вплив на всі країни і в сучасних умовах, особливо в умовах глобалізації стосовно, зокрема, нових незалежних країн СНД, після Другої світової війни вона втратила попереднє абсолютне значення. На зміну моністському шляху розвитку прийшла доктрина множини типів цивілізацій. Необхідність звернення до особливостей цивілізаційного розвитку та механізмів трансформації викликана розширенням кола проблем, що породжені проблемами науково-технічної революції, і вимагає створення адекватних їй форм організації продуктивних сил суспільства, які треба шукати серед генетичного коріння суспільств.
При всіх змінах на шляху розвитку світогосподарських процесів у сучасних умовах, як і раніше, діє потужна тенденція до конвергенції господарських систем, пов’язана з одноманітністю техніко-технологічної складової економічного прогресу, яка становить матеріальну базу сучасної цивілізації будь-якого типу.
Матеріальна база формує в усіх країнах відносно тотожний стиль життя, який є похідним від технологічного способу виробництва. Можливо, на одному з наступних циклів економічного розвитку єдина матеріальна база створить нові передумови для посилення конвергенції цивілізацій- них форм розвитку різних країн. Але в найближчий час, вочевидь, буде посилюватися зворотна тенденція — до дивергенції систем, які належать до різних типів цивілізаційного розвитку.
Дивергенція обумовлена культурними особливостями соціально-економічних систем. Характерним є те, що до Другої світової війни ті самі фактори сприяли моністичній моделі розвитку різних країн: на той час західний цивілізаційний чинник сприяв посиленню зовнішньої одноманітності систем з різними типами цивілізаційного розвитку. Однак в останні десятиріччя вони стали обумовлювати розвиток зворотної тенденції
— різниці в культурі, національні особливості соціально-економічних систем обумовлюють плюралізм сучасних цивілізацій.
Таким чином, у сучасних умовах паралельно діють тенденції до конвергенції та дивергенції при домінуючій ролі останньої. Напевне, поєднання цих двох тенденцій у сучасних конкретно-історичних умовах, з одного боку, створить ефект посилення значення вивчення та реалізації особливостей соціально-економічного розвитку в інституційній структурі суспільства, і за рахунок цього з більшиться її транспарентність, зміцниться її органічний зв’язок з неформальною організацією, експолярними структурами, з другого — спричинить посилення конфліктності у взаємодії систем різного цивілізаційного спрямування, посилення у зв’язку з цим процесів архаїзації та розвитку неформальної економіки.
Базові основи доктрини марксизму, як і переважно західної наукової думки взагалі, пов’язані з висновком про необхідність відмови від генетичної (особливої) складової моделі розвитку окремих країн. Тому теорія і практика «побудови реального соціалізму» нищила всі інститути саморозвитку в суспільстві — приватну власність, самостійність виробника і у зв’язку з цим переводила їх у тіньові фактори розвитку
.
Системний аналіз допущених помилок у визначенні моделі трансформаційних процесів, загострення протистояння в системі управління, в ланці держава—підприємство свідчить про те, що «найуразливішою стороною трансформаційної моделі, якої ми дотримувалися, було те, що вона фактично зводилася до вкрай обмеженої в інтелектуальному плані логіки однобічного економізму, або точніше — ринкового фундаменталізму... Відповідно до цієї логіки ми весь час припускалися методологічної помилки — ототожнювали поняття «системна трансформація суспільства» і «ринкова трансформація». Здобувши незалежність, Україна стала на шлях глибокої системної трансформації, яка за своєю суттю й змістом не зводиться до суто ринкової трансформації, не підпорядковується останній... У цьому контексті стає зрозумілим, що найуразливішою стороною трансформаційної моделі, якої ми дотримувалися, є її антиісторизм, ігнорування саме цього органічного зв’язку «минуле—сучасне—майбутнє».
» следующая страница »
1 ... 102 103 104 105 106 107108 109 110 111 112 ... 350