Виклик обвинуваченого чи відповідача до суду здійснювали не органи держави, а потерпіла сторона, яка при свідках повідомляла його про день і годину розгляду справи. Якщо обвинувачений не з'являвся, справу слухали без його участі.
Службова особа чи судовий орган, котрим подавали скаргу, вивчали справу. Відповідачеві (злочинцеві) давали можливість подати докази для свого виправдання (раrаgгарhе).
Доказами вважали власне признання, документи, показання свідків, у тому числі навіть рабів (їх допитували здебільшого під тортурами), присягу сторін. Жінки, діти і раби свідчити не мали права.
Після закінчення попереднього слідства всі докази, зафіксовані в усній формі та на письмі, вміщували в спеціальні посудини, які опечатували. Нові докази до уваги вже не брали. Після цього призначали день суду. На суді виступали сторони, яким надавався однаковий час: зачитували закони, документи, покази свідків та ін.
Судове засідання закінчували таємним голосуванням суддів без попередньої наради. Голосували білими і чорними камінцями. Якщо голоси розподілялися порівну, підсудного вважали виправданим. Оскільки не з усіх видів справ у законах було передбачено конкретне покарання, то відбувалося голосування щодо вибору міри покарання. Свої пропозиції щодо цього могли вносити як потерпілий, так і засуджений. У відомому процесі Сократа, якого обвинувачували в зневазі богів, він не визнавав себе винним, заявивши, що за заслуги перед суспільством його належить нагородити, а у крайньому разі він погоджувався заплатити невеликий штраф. Суд, однак, погодився з пропозицією обвинувача і засудив Сократа до смертної кари.
Судові рішення і вироки можна було оскаржити, подавши скаргу до геліеї. До неї можна було апелювати навіть на рішення Народних зборів. Рішення геліеї було остаточним.
Виконання вироку (смертна кара чи тілесні покарання) належало до обов'язків колегії одинадцяти. Засуджений до штрафу на користь держави ставав її боржником, і якщо у вказаний термін його не було сплачено, то боржника ув'язнювали і тримали за ґратами, доки він не виплачував штраф. Через деякий час борг подвоювався. У приватних позовах боржнику також надавали певний термін для його сплати. В разі його порушенні позивач мав право захопити майно боржника, а при вчиненні йому опору подати ще один позов, унаслідок якого боржник сплачував на користь держави ще й штраф, рівний сумі позову.
» следующая страница »
1 ... 71 72 73 74 75 7677 78 79 80 81 ... 215