Щодо особистого наймання, то такий договір поширення не набув, бо в Афінах здебільшого використовували працю рабів, а не найнятих працівників. Однак договори особистого наймання в ті часи відомі, зокрема в сільському, домашньому господарстві, для надання різного виду послуг, особливо кваліфікованих (лікаря, будівельника тощо). Наймані працівники споруджували громадські будівлі, храми, кораблі та ін. Наймач повинен був забезпечити найнятого роботою та оплатити його працю (поетапно або після повного її виконання — залежно від умов договору), а найнятий — сумлінно і якісно виконати працю. Обидві сторони для захисту своїх прав та інтересів могли звертатись до суду.
Дещо відрізнявся від договору наймання договір підряду. Будь- яка особа чи група людей укладала договір на виконання громадських робіт, наприклад на проведення каналу, будівництво чи ремонт будівлі, дороги, осушення боліт тощо. Ця особа могла, в свою чергу, наймати працівників, спеціалістів, забезпечувати їх будівельними матеріалами, але несли відповідальність перед замовником за якість і своєчасність виконаної роботи не вони, а підрядчик.
Договір зберігання речей (поклажа). За цим договором особа віддавала іншій на безоплатне зберігання певну річ без права користування нею. Особа, котра прийняла річ, була зобов'язана добросовісно зберігати її і повернути власнику на першу його вимогу.
Якщо зберігач відмовлявся повернути річ, її власник її міг звернутися до суду. В свою чергу, зберігач мав право вимагати відшкодування збитків, яких він зазнав, зберігаючи річ. Своєрідним різновидом цього договору було передавання на зберігання грошей банкірам (трапезитам). Вони могли користуватися грішми, повертаючи на вимогу вкладника інші монети. Цей договір близький до договору позики, але афіняни розглядали його саме як договір зберігання. Вкладники грошей також мали вигоди: за свої вклади вони отримували певний відсоток, за їхніми вказівками банкіри виплачували гроші кредиторам вкладників, так вони уникали ще й ризику бути обкраденими чи пограбованими.
Договір товариства. В Афінах існували різні об'єднання громадян, свобода створення яких була визнана ще реформами Солона. Громадяни об'єднувалися на підставі договору товариства, який укладали переважно в письмовій формі, який передбачав утворення спільного майнового фонду. З цією метою всі члени товариства робили певні внески. Відповідно до їхніх вкладів (або порівну) вони ділили прибутки, несли один перед одним відповідальність за збитки через недбале, безгосподарне ведення справ.
Товариства користувалися правом набувати через своїх представників майно (рухоме й нерухоме), розпоряджатися ним. У Афінах були відомі торговельні товариства, корабельні, банківські, товариства співтрапезників (звичайно нежонаті, вдівці об'єднувалися для організації спільного харчування), релігійні товариства, товариства поетів, артистів, музикантів (своєрідні клуби) тощо.
Афінське право знало й інші договори, наприклад, коли якусь річ передавали в безоплатне користування, договір доручення.
Зобов'язання з правопорушень (деліктів). У афінському праві не- дозволені дії, правопорушення, які завдавали шкоду особі чи майну громадян, інколи тягнули за собою не кримінальні покарання, а штрафи на користь потерпілих. Ці штрафи нерідко були великими, іноді перевищували за розмірами шкоду, заподіяну деліктом. Отже, покарання винного, яке відбувалося з ініціативи і в інтересах потерпілого, було відчутним.
Особа, майну котрої неправомірними діями іншої особи завдано шкоду, мала підставу для подання спеціального позову — dike blabes. Позов цей подавали, наприклад, на сусіда, з вини якого вода залила поле чи худоба якого потравила посів; на особу, з вини якої пожежа знищила майно чи втрачено річ. Можна було подати цей позов й особі, з вини якої зірвалась прибуткова справа чи позов про збитки, спричинені недбалим веденням справи, що була комусь доручена.
» следующая страница »
1 ... 66 67 68 69 70 7172 73 74 75 76 ... 215