Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках земельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спарти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спартанців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуванням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію виконаною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушувати встановлених законів і порядків. Після смерті Лікурга йому в Спарті збудували храм та оголосили героєм і богом. Згодом ім'я Лікурга для спартанців стало символом справедливого та ідеального вождя, патріота.
В наступні століття відбувається значне розширення території Спарти, оскільки загарбання сусідніх земель стало рушійною силою зовнішньої політики країни. Однією із перших захопили Мес- сенію і поневолили її населення. Далі було підкорено ще кілька територій і полісів Пелопоннесу, решту примусили вступити у створений Спартою Пелопоннеський союз (Коринф, Мегари, Мі- кени, Мантінею та ін.). В результаті Спарта стала однією з най- впливовіших і наймогутніших держав Стародавньої Греції.
Усе населення Спарти поділялось на три групи: спартіатів, пе- ріеків та ілотів. Пануючою верствою були, звісно, спартанці. Вони були наділені всією повнотою особистих, економічних і політичних прав і привілеїв. Всі здатні носити зброю і озброюватись власним коштом спартанці, тобто воїни, становили "общину рівних". Община довгий час поділялася на три дорійські філи (племені), а вони — на фратрії. Кожен спартанець належав до якої-небудь філи. Але чимдалі родовий лад витіснявся державним, і родові філи змінювалися територіальними. Спарта досить рано перетворилася на класичний тип олігархічного полісу.
Рівноправних спартанців у VIII ст. До н. Е. Налічувалося близько 9—10 тис. Чол., а у Vст. До н. Е. — не більше 6 тис. Повноправним спартанцем вважався тільки той, батьки якого були громадянами Спарти, або якщо батько-громадянин визнавав своєю дитину, народжену від нього періечкою або ілоткою.
У віці з 20 до 30 років спартанець ніс регулярну службу (зазвичай на кордоні), а в 30 років ставав повноправним громадянином і мав право одружитися.
Всі повнолітні спартіати об'єднувалися в "общину рівних", що була військовою громадою з колективною власністю і колективною робочою силою. Всі її члени вважалися рівноправними. Матеріальну основу общини становила земля, яку обробляло підкорене населення — ілоти. З колективної землі кожен спартанець за жеребкуванням одержував ділянку (кleros) разом з ілотами, плодами праці яких і користувався. Ця земля передавалася у спадок, але не підлягала відчуженню. Продажу, даруванню та ін. Земельні наділи спочатку були однаковими, проте згодом з'явилася нерівність у майновому становищі різних громадян, хоча й надалі вони іменувалися гомеї ^отоіоі) — "рівні". Нерівність виникала насамперед внаслідок поділу землі між спадкоємцями після смерті батьків. Кожен із спадкоємців мав меншу ділянку, ніж той громадянин, чия земля залишалася неподільною.
Сам спартанець не міг займатися господарством, працювати. Він повинен був мешкати у столиці, яка була, по суті, військовим табором.
Весь лад і все життя в Спарті мали військовий характер. Побут мирного часу спартанців мало чим різнився від умов воєнного часу. Більшу частину часу спартанці-воїни проводили разом в укріпленому таборі. Займалися військовими вправами, гімнастикою, фехтуванням, боротьбою, бігом тощо. Кожен спартанець щомісяця вносив певну кількість продуктів для спільних трапез — так званих сиситій, участь в яких була обов'язковою. Нікому не дозволялось харчуватися вдома. Обов'язковою стравою на цих трапезах була так звана "чорна юшка" — суп зі свинячих кісток з обрізками м'яса, зварений в бичачій крові, куди додавали зелень і рідину з нутрощів чорної каракатиці, ця страва нібито додавала сили й мужності.
» следующая страница »
1 ... 73 74 75 76 77 7879 80 81 82 83 ... 215