Історії держави і права зарубіжних країн

Нагадаємо, що повністю право- і дієздатними були лише пов­нолітні громадяни чоловічої статі, вільні, не обмежені в грома­дянських правах. До 18-річного віку громадянин не був дієздат­ним і перебував під опікою так званого киріоса, тобто опікуна в широкому розумінні цього слова: батька чи опікуна в правовому, буквальному розумінні. Щоправда, проти малолітнього чи непов­нолітнього (до 18 років) можна було внести скаргу, але у суді його представляв киріос.

Жінка завжди перебувала під опікою киріоса. Спочатку це був батько, якщо не було батька, то повнолітній брат або його опікун, після одруження — чоловік. Удову опікував її повнолітній син. А втім, у Афінах жінка мала деяку обмежену дієздатність. Вона, зо­крема, могла самостійно укладати угоди, якщо вартість предмета угоди не перевищувала вартості одного медимна зерна. Коли ж вар­тість предмета угоди була більшою, то вимагали згоди опікуна. Дочка, яка через відсутність братів спадкувала після смерті батька майно, не ставала його власницею; власником майна був тільки її син.

Обмеженою була право- і дієздатність метеків.

Право власності. Спочатку приватна власність у Афінах була слаборозвиненою, оскільки зберігалися общинна, колективна влас­ність. Проте в V—ГV ст. До н. Е. Вона набула вже значного розвит­ку. Але і тоді ще не склалося уявлення про абсолютні права при­ватного власника типу римських. Не було навіть термінів, які б означали ці права чи поняття власності взагалі. Термін "ошіа" означав майно, сукупність речей, благ, якими володів власник, але не право власності. Приватну власність розглядали як сукупність майна і благ, наданих державою. Недаремно кожен архонт, обій­нявши посаду, оголошував, що зберігає за кожним громадянином те майно, яке йому належить. А земельні володіння називалися kleros — жереб, що відображало колишні общинні порядки, коли землю надавали за жеребом. До того ж приватні власники, зде­більшого багаті, були обкладені на користь держави, суспільства значними повинностями (літургіями, хорегіями та ін.), що означа­ло, без сумніву, обмеження права приватної власності в інтересах усього суспільства. Це засвідчують часті експропріації державою за надзвичайних обставин у громадян майна чи його частини.

Не знало грецьке право також розмежування понять і суті влас­ності та володіння. Зате відомий поділ на різні види речей, зокрема на рухомі й нерухомі. На рухомі речі індивідуальна власність ви­никла раніше. Власником рухомих речей міг бути як афінський гро­мадянин, так і чужоземець. Власником нерухомих — тільки афін- ський громадянин, а чужоземець — лише після одержання спеціаль­ного дозволу. В Афінах громадянин мав право отримати нерухомість без будь-яких обмежень у межах свого дему (землі, будівлі). Якщо ж ця власність знаходилася в іншому демі, то сплачували певний податок адміністрації цього дему. Придбати власність можна було первинним або похідним способами. Первинний — це коли річ ра­ніше не була чиєюсь власністю. Похідний — коли річ раніше вже перебувала в чиїйсь власності. Похідні способи — це купівля, обмін, дарування тощо. При похідних способах обидві сторони діяли на підставі публічної угоди: наявність свідків або укладення угоди у присутності відповідного урядовця, публічне оголошення або реєст­рація факту придбання речі у спеціальних реєстрах.

Право власності охоронялось кількома позовами. Один з них — це позов власника майна до володільця (скажімо, орендатора) про сплату домовленої ціни за оренду чи стягнення прибутків за ко­ристування майном. Ще одним видом позову, складнішим, був по­зов про власність — dike ousias. Можливо, що це стадії однієї про­цедури: якщо першого позову виявилось недостатньо для захисту права власності, то подавали другий. Для першого достатньо було мати свідків або подати письмову угоду, для другого існували склад­ніші докази. Власник майна мав ще третю можливість, щоб захис­тити свої права, а саме: він мав право подати спеціальний позов про порушення володіння його майном з боку інших осіб. Сторона, яка програла справу, сплачувала ще й штраф на користь держави. Такий своєрідний позов міг подавати, наприклад, власник поля, якщо хтось заважав йому обробляти поле чи збирати врожай.

 

« Содержание


 ...  68  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я